Удосконалення механізмів державного управління в сфері інтелектуальної власності в Україні

Abstract

У дисертації сформульовано та вирішено наукове завдання державного управління, що полягає в обґрунтуванні теоретичних положень та розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного управління в сфері інтелектуальної власності в Україні. У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретичні засади державного управління інтелектуальною власністю в Україні» на основі проведеного аналізу визначено, що інтелектуальна власність – це поняття, котре дає загальний опис технологій, винаходів, ідей, творів мистецтва і музики, а також літературу, які утворюються як нематеріальні одиниці на початковому етапі їх існування, але з часом набувають матеріальної цінності, як і будь-який інший продукт. Практично, інтелектуальна власність – це комерційне використання творчої думки для вирішення технічних або художніх завдань. Вона не сама є продуктом, але представляє собою конкретну ідею, яка стоїть за певним продуктом, чи спосіб, яким така ідея виражена, чи неповторний характер того, як продукт названий та охарактеризований. Доведено, що основними складовими управління інтелектуальною власністю в свою чергу є: безпосередній розвиток інтелектуальної власності; організація та проведення аналізу ринку; захист особистих прав інтелектуальної власності; обмін об’єктами інтелектуальної власності. Загалом управління інтелектуальною власністю – це важлива діяльність, що має на меті забезпечення взаємодії, координації та узгодженості дій на різних рівнях із залученням різних елементів управління під час створення та реалізації об’єктів права інтелектуальної власності задля підвищення ефективності. Узагальнено визначення категорії «механізм державного управління в сфері інтелектуальної власності», які розуміється як це комплексна система принципів управління, інструментів, важелів та методів, котрі використовуються органами державної влади з метою формування та впровадження державної політики в сфері інтелектуальної власності, що базується на відповідній нормативно-правовій, організаційно-функціональній та інформаційно-аналітичній базі. Встановлено роль держави в підтримці інновацій, яку можна узагальнити до наступних аспектів: 1) сприяння розвитку науки, включаючи прикладну галузь, і навчанню наукових та науково-технічних кадрів (що виступає основним джерелом виникнення інновацій); 2) більшість урядових відомств мають різноманітні програми з метою підвищення інтелектуальної (інноваційної) активності підприємців; 3) державні замовлення на проведення науково-дослідних робіт гарантують початковий поштовх до інтлектуальної (інноваційної) діяльності, що у подальшому може широко використовуватись у економіці країни; 4) фіскальні та інші регуляторні інструменти державного управління формують стимулюючий вплив зовнішнього середовища та визначають ефективність і потребу в інноваційних рішеннях в окремих організаціях; 5) держава виконує роль посередника у створенні ефективної взаємодії між академічною і прикладною наукою, сприяє кооперації між промисловими корпораціями та університетами щодо виконання науководослідних робіт прикладного характеру. Стверджується, що система державного управління спрямована на досягнення низки якісних та кількісних змін у сфері інтелектуальної власності та інтелектуальному потенціалі всього суспільства. Дослідники визначають критерії, котрі можна розглядати як базис для оцінювання ефективності управлінського впливу в рамках функціонування механізмів державного регулювання в сфері інтелектуальної власності. Критеріями, які включають показники, котрі можуть бути повністю вимірюваними: сукупний економічний вигідний ефект; загальні технічні рішення, захищені патентним правом; об’єм результатів інтелектуальної (інноваційної) діяльності; позиція країни у світовому та європейському рейтингах. Встановлено, що діяльність держави в сфері інтелектуальної власності, котра здійснюється через механізми державного управління, можна описати як реалізацію функцій державного управління у цьому напрямку. Загалом, механізми державного управління представляють собою засоби розв’язання суперечностей чи процесів у сфері державного управління, що використовуються для послідовної реалізації дій. Вони ґрунтуються на основоположних принципах, мають цільову орієнтацію і здійснюють функціональну діяльність, використовуючи відповідні норми і методи управління. Визначено, що механізми державного управління використовуються на всіх етапах існування інтелектуального продукту. Правові, економічні та політичні механізми державного регулювання можуть мати вплив на об’єкт інтелектуальної власності значно раніше його створення, оскільки через них державою визначаються реальні передумови для забезпечення захисту, а також створюється загальне нормативно-правове середовище їхнього існування. Обґрунтовано, що між особливостями механізмів державного управління в сфері інтелектуальної власності, таких як політичні, правові, інституційні, економічні та інші, які гарантують результативність інноваційної політики, можна виділити наступні: переважаючий вплив соціального фактору, а також недосконалість управління ризиками у цій сфері. Доведено, що вся сукупність механізмів державного управління, котрі реалізуються в сфері інтелектуальної власності мають розглядатись у їх інтеграції один з одним. При цьому, зазначені механізми перебувають під систематичним опосередкованим впливом низки факторів, серед яких слід відмітити ресурсний, ринковий, соціальний та мотиваційний. Це обумовлено тим, що виникнення більшості інновацій на всіх етапах їх створення та реалізації певним чином пов’язане із ресурсним потенціалом і ринком за одного боку, соціальною складовою та мотивацією людей – з іншого. У другому розділі дисертаційної роботи «Аналіз забезпечуючих компонентів державного управління інтелектуальною власністю в Україні» визначено, що повнота нормативно-правового забезпечення є одним з основних критеріїв оцінки якості законодавства. Нормативно-правове забезпечення покликане врегульовувати всі види та форми відносин, в тому числі й у сфері інтелектуальної власності, що потребують правової регламентації завдяки матеріальним і процесуальним нормам та встановлення охоронних санкцій за порушення регулятивних норм. Обґрунтовано, що стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності, належний рівень правової охорони та ефективний захист у сфері інтелектуальної власності можливий тоді, коли він чітко передбачений чинним законодавством. Встановлено, що нормативно-правове забезпечення державного управління інтелектуальною власністю є найбільш розвиненим компонентом серед інших забезпечуючих компонентів державного управління у цій сфері. Проведено аналіз, який дозволяє стверджувати, що нормативноправова база не є першопричиною проблем у сфері стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності, правової охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні. Обґрунтовано, що законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти в цілому відповідають установленим міжнародним стандартам, а державна політика спрямована на покращення якості та повноти нормативноправового забезпечення у сфері інтелектуальної власності, навіть у період дії воєнного стану в Україні, шляхом мінімізації впливу негативних факторів та наслідків дії воєнного стану на власників об’єктів інтелектуальної власності. Проаналізовано інституційне забезпечення державного управління інтелектуальною власністю та виявлено велику кількість державних органів у сфері інтелектуальної власності, що відносяться до різних гілок державної влади, мають різне підпорядкування. Це пов’язано із багатоманітністю завдань, що виконують ці державні органи у межах реалізації державноуправлінських функцій стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності, правової охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні. Встановлено, що в цілому існуючі державні органи утворюють відповідну систему державного управління у цій сфері, яка в змозі виконувати функції стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності, правової охорони та захисту інтелектуальної власності, але забезпечення належного рівня їх здійснення в межах системи, що існує, є проблематичним через опосередкованість їх діяльності, викликану низьким рівнем взаємозв’язків та недостатнім забезпеченням координації їх діяльності. Констатується, що запровадження дворівневої системи державного управління у сфері інтелектуальної власності в Україні є доцільним, оскільки дозволяє об’єднати експертів у межах єдиного органу – Національного органу інтелектуальної власності, котрий буде здійснювати експертизи всіх об’єктів інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що з точки зору інституційного забезпечення державного управління інтелектуальною власністю найбільш проблемним залишається аспект захисту інтелектуальної власності через неможливість існуючої судової системи, зокрема, гальмування процесу початку функціонування Вищого суду з питань інтелектуальної власності, забезпечувати однаковість застосування правових норм та реалізацію прав суб’єктів інтелектуальної власності на їх захист та відновлення. Визначено, що функціональне забезпечення державного управління інтелектуальною власністю в Україні характеризується тим, що існує на перетині двох систем: системи державного управління та системи інтелектуальної власності. Ефективність діяльності суб’єктів державного управління залежить від того, наскільки оптимізовано здійснюється робота державних органів та державних службовців. Встановлено, що органи державної влади, що входять до структури державного управління у сфері інтелектуальної власності, здійснюють свої функції різною мірою. Ступінь їх залучення до цього процесу визначається, перш за все, наявністю у них відповідних повноважень та важелів для здійснення відповідних заходів. Обґрунтовано, що в Україні існують органи, здатні виконувати державно-управлінські функції у сфері інтелектуальної власності. Однак, функціональне забезпечення державного управління у цій сфері потребує значних змін та видимих покращень. Станом на сьогодні, функціональне забезпечення державного управління у сфері інтелектуальної власності не можна назвати задовільним через те, що в органах, котрі входять до системи державного управління у сфері інтелектуальної власності, нагромаджено надто багато повноважень, деякі з яких вже реалізуються іншими органами державної влади, що породжує дублювання повноважень між цими органами. Крім того, ці органи не можуть повноцінно реалізовувати такі повноваження через організаційну непристосованість, фінансову та кадрову обмеженість. У третьому розділі дисертаційної роботи «Удосконалення механізмів державного управління інтелектуальною власністю в Україні» встановлено, що проблеми низького рівня винахідництва та провадження інтелектуальної (інноваційної) діяльності в Україні впливають на її економічний та інноваційний розвиток. Здійснено аналіз історичних етапів становлення механізмів державного управління щодо стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності в результаті якого виявлено, що процес становлення відповідних механізмів триває, але значно більше уваги приділяється вирішенням питань правової охорони та захисту інтелектуальної власності, аніж стимулюванню провадження інтелектуальної (інноваційної) діяльності. Вказано, що впровадження заходів спрямованих на стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності є основою підвищення ефективності державного управління у сфері інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що на рівні розбудови державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відсутній ефективний комплексний підхід до процесів надання правової охорони, експертизи, інформаційного забезпечення, економічної оцінки вартості та використання об’єктів інтелектуальної власності, що впливає на пасивність інноваторів. Вказано, що у сучасних кризових умовах перетворення інтелектуальних продуктів на реально діючі інновації потребує державної підтримки та створення Патентних програм Pro Bono. Інтелектуальна (інноваційна) діяльність за своєю природою є ризиковою, тому для збільшення мотивації суб’єктів господарювання потрібні додаткові стимули з боку держави. Запропоновано передбачити відповідні пільги і стимули економічного характеру у вигляді пільгових кредитів, особливого режиму оподаткування, цільового державного фінансування науково-технічних розробок для суб’єктів господарювання, які відповідають ознакам суб’єктів інноваційної діяльності. Вказано, що держава у своїй економічній політиці повинна орієнтуватися на створення необхідних умов для ефективного використання і комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності з урахування приватних інтересів творців, інвесторів, виробників конкурентоздатних товарів і послуг. Встановлено, що удосконалення системи правової охорони інтелектуальної власності є неможливим без визначення правових підходів до нормативно-правового регулювання означеної суспільної сфери. Законодавство у сфері інтелектуальної власності потребує модернізації у зв’язку з останніми політико-правовими змінами в Україні. Проаналізовано хронологічний огляд формування нормативноправового забезпечення у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Результати аналізу свідчать, що весь час незалежності України питанням правової охорони інтелектуальної власності приділялося достатньо уваги, однак, останнім часом, у зв’язку з оновленням спеціальних законів, актуалізувалося питання рекодифікації Цивільного кодексу України, у тому числі норм, що регулюють питання інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що кодифікація законодавства у сфері інтелектуальної власності дасть змогу сформувати єдину правову політику у цій сфері. Крім того, кодифікація забезпечить усунення існуючих протиріч нормативноправових актів, встановить єдине розуміння відповідних правових дефініцій, визначить єдині принципи правового регулювання та виключить з нормативно-правової бази значну кількість застарілих нормативно-правових актів. Запропоновано вирішувати проблеми систематизації законодавства у сфері інтелектуальної власності починаючи з наукового осмислення та узгодження цілей, принципів та визначення відповідних критеріїв, що забезпечить формування єдиної національної правової політики у сфері інтелектуальної власності. Запропоновано здійснити кодифікацію законодавства у сфері інтелектуальної власності шляхом прийняття відповідного кодексу, наприклад, Кодексу інтелектуальної власності за пандектною моделлю, виключити з нормативно-правової бази значної кількості підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі й застарілих, забезпечити на нормативно-правовому рівні високі стандарти діяльності Національного органу інтелектуальної власності. Визначено, що одним із важливих елементів у системі правовідносин є забезпечення можливості ефективного юридичного захисту порушених прав чи охоронюваних законом інтересів шляхом звернення до суду. Здійснено аналіз ретроспективного огляду ідеї утворення спеціалізованої судової інстанції з вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності в Україні, який свідчить про актуальність та нагальність вирішення проблеми діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Виявлено, що діючі нормативно-правові акти не скеровані на вирішення проблем судоустрійного та процесуального характеру в Україні. Найбільш проблемними лишаються питання конфлікту юрисдикцій та строків розгляду спорів про право на об’єкти інтелектуальної власності. Вказано на важливість початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який повинен забезпечити вирішення наявних проблем у сфері захисту інтелектуальної власності, в тому числі й питання підсудності у справах про захист інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що чинне нормативно-правове забезпечення діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності не призводить до формування ефективного правосуддя в Україні. Запропоновано, до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності, удосконалити процесуальне законодавство, прийняти спеціальний нормативно-правивй акт, що врегудює проблемні моменти діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності, віднести розгляд кримінальних справ за фактами кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності до його відання, забезпечити завершення конкурсів на посади суддів цього суду та збільшити видатки на здійснення ним правосуддя.

Продовження анотації у PDF-документі