Теоретико-методологічні основи дослідження криз у публічному управлінні

Abstract

Мета статті полягає у визначенні теоретико-методологічних основ дослідження криз у публічному управлінні. Методологічну основу дослідження становлять загальні теоретичні методи (аналізу та синтезу), а також принципи історизму, об’єктивності та науковості. Наукова новизна полягає в унікальному авторському визначенні та аналізі криз у публічному управлінні. Висновки. Досліджено, що криза у загальному розумінні ‒ це нестабільний або критичний період, що неминуче призводить до змін й містить високу ймовірність вкрай небажаних наслідків. У свою чергу, «криза публічного управління» ‒ це особлива форма системи органів державної влади та громадянського суспільства, що супроводжується нестабільністю, зниженням рівня керованості соціально-економічного процесами, розбалансованістю політичних інститутів, загостренням соціальних конфліктів, наростанням протиріч в суспільстві тощо. Така криза призводить до зниження результативності та ефективності управлінського впливу на соціально-економічні процеси. Визначено основні ознаки кризи публічного управління. Поперше, це загострення економічних і соціальних конфліктів. Подруге, це нездатність державної влади керувати конфліктами та регулювати соціально-економічні процеси і відносини колишніми традиційними методами. Розглянуто кризу як складний феномен, що охоплює широкий спектр подій. Ці події можуть відрізнятися за своїм масштабом, причинами, тривалістю, серйозністю наслідків тощо, однак їх єднає те, що вони становлять загрозу основним інтересам й репутації організації, уряду чи держави, потребують негайного реагування й застосування нетрадиційних засобів врегулювання, суттєво змінюють ситуацію, нормальний хід життя суспільства й відносини між учасниками конфлікту. Проаналізовано, що кризи публічного управління бувають як легкі так і глибокі, як короткочасні так і затяжні, як локальні так і суцільні, як приховані так і явні, як гострі так і хронічні. З’ясовано, що у разі ігнорування або несвоєчасного реагування на кризи, вони здатні не лише завдати матеріальних збитків, але й негативно вплинути на цілі організації та держави. The purpose of the article is to determine the theoretical and methodological foundations of the study of crises in public administration. The methodological basis of the study are general theoretical methods (analysis and synthesis), as well as the principles of historicism, objectivity and science. The scientific novelty lies in the unique author’s definition and analysis of crises in public administration. Conclusions. It has been studied that a crisis in the general sense is an unstable or critical period that inevitably leads to change and contains a high probability of extremely undesirable consequences. In turn, the “crisis of public administration” is a special form of system of public authorities and civil society, accompanied by instability, reduced control over socioeconomic processes, imbalance of political institutions, exacerbation of social conflicts, growing contradictions in society and more. Such a crisis leads to a decrease in the effectiveness and efficiency of managerial influence on socio-economic processes. The crisis is considered as a complex phenomenon covering a wide range of events. These events may differ in scale, causes, duration, severity, etc., but they are united by the fact that they threaten the main interests and reputation of the organization, government or state, require immediate response and the use of non-traditional means of settlement, significantly change the situation, normal course. society and relations between the parties to the conflict. It is analyzed that public administration crises can be both mild and deep, both short-term and prolonged, both local and continuous, both hidden and overt, both acute and chronic. It was found that in case of ignoring or untimely response to crises, they can not only cause material damage, but also negatively affect the goals of the organization and the state.