Публічні механізми трансформацій у формуванні кадрового потенціалу галузі охорони здоров’я

Abstract

У статті обґрунтовано, що ефективне формування кадрового потенціалу та управління ним має вирішальне значення для досягнення кращих результатів і доступу до медичної допомоги в усьому світі. Метою статті є визначення стратегічних пріоритетів формування кадрового потенціалу системи охорони здоров’я для підвищення ефективності вітчизняної медичної галузі та досягнення сталого розвитку країни. Методичною базою для дослідження є прикладні дослідження ВООЗ, ОЕСР, Міжнародного економічного форуму, Міністерства охорони здоров’я. Визначено головні індикатори розвитку охорони здоров’я (громадське здоров’я, доступ до лікарських засобів, надання послуг в охороні здоров’я та фінансування, кадрові ресурси системи охорони здоров’я) та ключові проблеми громадського здоров’я. На основі оцінки показників розподілу дефіциту медичних кадрів за регіонами (лікарів, медсестер), співвідношення медичного персоналу, щільності лікарів в міських та сільських районах, міграційних процесів доведено, що формування та розвиток кадрового потенціалу галузі проводиться відповідно до особливостей та показників наукового, соціального, економічного і культурного розвитку кожного суспільства і на підставі нагальних потреб. Узагальнено публічні важелі, які використовуються для впливу на вибір місця практики лікарів. Досліджено проведені трансформації публічних механізмів країн світу в сфері забезпечення кадровими ресурсами системи охорони здоров’я. На основі аналізу світового та вітчизняного кадрового забезпечення медичної галузі визначено стратегічні напрямки вирішення глобальної нестачі медичних працівників: запровадження «Глобальний кодекс практики ВООЗ щодо міжнародного набору медичного персоналу», зміцнення міжнародне співробітництва; збільшення можливості підготовки кадрів у країнах, щоб зменшити внутрішній дефіцит та неправильний розподіл за географічними районами чи спеціальностями, щоб уникнути залежності від міжнародного найму; забезпечення медичним працівникам-мігрантам рівних умов праці; упорядкування процедури визнання іноземних кваліфікацій; посилення міжнародного співробітництва. The article substantiates that the effective formation and management of human resources is crucial for achieving better results and access to health care worldwide. The purpose of the article is to determine the strategic priorities for the formation of human resources of the health care system to increase the efficiency of the domestic medical industry and achieve sustainable development of the country. The methodological basis for the study is applied research of the WHO, OECD, International Economic Forum, Ministry of Health. The main indicators of health development (public health, access to medicines, provision of health services and financing, human resources of the health care system) and key public health issues have been identified. Based on the assessment of the distribution of the shortage of medical staff by region (doctors, nurses), the ratio of medical staff , the density of doctors in urban and rural areas, migration processes, it is proved that the formation and development of human resources in accordance with scientific, social, economic and cultural development of each society and on the basis of urgent needs. The public levers used to influence the choice of place of practice of doctors are generalized. The transformations of public mechanisms of the world countries in the fi eld of providing human resources of the health care system are studied. Based on the analysis of global and domestic staffing of the medical sector, strategic directions for addressing the global shortage of health workers have been identified: introduction of the WHO Global Code of Practice on International Recruitment of Medical Personnel, strengthening international cooperation; increase training opportunities in countries to reduce domestic shortages and misallocations by geographical area or specialty to avoid reliance on international employment; providing equal working conditions for migrant health workers; streamlining the procedure for recognition of foreign qualifications; strengthening international cooperation.