Спільна політика у сфері безпеки та оборони Європейського Союзу в постбіполярну добу: стан розвитку та можливості для України

Abstract

The article provides an overview of the development of the European Union’s (EU) common security and defence policy after the end of the Cold War. A review of the key regulatory legal acts of the EU was carried out, which establish the basic principles of the Common Security and Defense Policy (CSDP) as a component of the Common Foreign and Security Policy (CFSP) of the European Union. The current state of development of the CSDP is characterized, with particular attention on the ‘Permanent Structured Cooperation’ (PESCO) framework and the opportunities for Ukraine to join this framework prior to official EU accession. Just one year after the collapse of the Soviet Union, the process of European integration reached an outstanding milestone: the Maastricht Treaty of 1992 established the European Union (EU). He also implemented the Common Foreign and Security Policy as one of the pillars of the EU. Twenty-five years later – in 2007 – the Treaty of Lisbon was signed, which brought the EU CSDP to a qualitatively new level. First, the Treaty on the EU as amended by the Treaty of Lisbon contains an obligation to provide mutual assistance in the event of armed aggression against one of the member states. Secondly, an ambitious vision is announced, according to which the CSTO should become the basis for the EU’s long-term transition to ‘collective defense’, however, provided there is a consensus among all member states. Third, the Treaty of Lisbon provides for the format of ‘Permanent Structured Cooperation’ (PESCO), within the framework of which member states can initiate closer cooperation with each other, while assuming certain extended obligations. The latter format, despite its focus on highly specialized projects and heterogeneous involvement of member states, may become the first platform for Ukraine’s early involvement in the CSDP. У статті розкривається процес розвитку спільної політики Європейського Союзу (ЄС) у сфері безпеки й оборони після завершення Холодної війни. Здійснено огляд ключових нормативно-правових актів ЄС, які встановлюють засадничі принципи Спільної політики у сфері безпеки та оборони (СПБО), як складової частини Спільної зовнішньої та безпекової політика (СЗБП) Європейського Союзу. Охарактеризовано сучасний стан розвитку СПБО, зокрема акцентовано увагу на форматах «Постійної структурованої співпраці (PESCO), та наголошено на можливостях щодо приєднання України до даного формату перед офіційним вступом до ЄС. Усього за рік після розпаду Радянського Союзу процес європейської інтеграції досягнув видатної віхи: Маастрихтським договором від 1992 р. було засновано Європейський Союз (ЄС). Ним же було впроваджено Спільну зовнішню та безпекову політику як один зі стовпів ЄС. Рівно через двадцять п’ять років – у 2007 р. – було підписано Лісабонський договір, який вивів СПБО ЄС на якісно новий рівень. Поперше, Договір про ЄС у редакції Лісабонського договору містить зобов’язання про взаємодопомогу в разі збройної агресії проти однієї з держав-членів. По-друге, проголошується амбітне бачення, згідно з яким СПБО має стати основою для перспективного переходу ЄС до «колективної оборони», – щоправда, за умови наявності консенсусу серед усіх держав-членів. По-третє, Лісабонським договором передбачено формат «Постійної структурованої співпраці» (PESCO), у рамках якого держави-члени можуть вступати в тіснішу співпрацю між собою, при цьому беручи на себе певні розширені зобов’язання. Останній формат, попри орієнтованість на вузькоспеціалізовані проєкти та неоднорідну залученість держав-членів, може стати першим майданчиком для раннього залучення України до СПБО.