Концептуально-доктринальний вимір ядерної політики США на початку 21 століття

Abstract

The article explores the evolution of the doctrinal foundations of the United States nuclear policy from the early 2000s to the present day. The relevance of the article is due to the destabilisation of the modern international security system and the aggravation of regional conflicts. This research considers the main concepts and documents reflecting the foreign policy guidelines on nuclear security of the administrations of George W. Bush (Jr), Barack Obama, Donald Trump and Joseph ‘Joe’ Biden. The article includes their comparative analysis. Also, it identifies similarities and differences in approaches to the implementation of the nuclear deterrence concept by different administrations. The research is based mainly on the analysis of the documentary base, as well as scientific and analytical publications of American and Western European researchers. It is determined that the events of September 11, 2001, had a radical impact on US foreign policy and forced the administration of Republican Bush Jr. to prioritise direct military action over classical diplomatic methods and deterrence, which led to an increased threat of nuclear proliferation. Instead, the administration of Democrat Obama, who preferred diplomacy, worked to restore the moral leadership of the United States and to create a world free of nuclear weapons. Despite the fact that Obama’s ultimate goal remained declarative, the United States was able to strengthen its deterrence and reduce the national nuclear arsenal in favour of its modernisation, which was also supported by Republican Trump. However, the following President Trump also focused on the development of the US nuclear programme, which significantly undermined nuclear deterrence and the non-proliferation regime. Finally, the current Democratic President Biden has returned to Obama’s policy, but, given the current challenges to international security, his administration has rejected the principle of no-first-use (NFU) of nuclear weapons and the concept of ‘sole purpose’. The authors conclude that despite the different ways of implementing foreign policy by these administrations, the nuclear deterrence policy has not lost its relevance at the doctrinal level. President Biden relies on the deterrent effect of nuclear weapons; and his policy aimed at both modernising nuclear forces and strengthening regional cooperation to jointly confront current international security challenges seems to be balanced and consistent. Статтю присвячено дослідженню еволюції доктринальних основ ядерної політики Сполучених Штатів з початку 2000-х років і до сьогодні. Актуальність статті обумовлена дестабілізацією сучасної міжнародної системи безпеки та загостренням регіональних конфліктів. Розглянуто основні концепції та документи, в яких відображено зовнішньополітичні настанови щодо ядерної безпеки адміністрацій Дж. Буша-мол., Б. Обами, Д. Трампа та Дж. Байдена. Здійснено їх порівняльний аналіз; визначено подібності та відмінності у підходах щодо реалізації концепції ядерного стримування різними адміністраціями. Стаття ґрунтується переважно на аналізі документальної бази та науково-аналітичних публікацій американських і західноєвропейських дослідників. Визначено, що події 11 вересня 2001 р. радикально вплинули на зовнішню політику США та змусили адміністрацію республіканця Дж. Буша-мол. віддати пріоритет прямим військовим діям над класичними дипломатичними методами та стримуванням, що призвело до посилення загрози ядерного розповсюдження. Натомість адміністрація демократа Б. Обами надала перевагу дипломатії, працювала над відновленням морального лідерства США та створенням світу, вільного від ядерної зброї. Не зважаючи на те, що кінцева мета Б. Обами залишилися у декларативній площині, США змогли зміцнити сили стримування та скоротити ядерний арсенал на користь його модернізації, яку підтримував і республіканець Д. Трамп. Проте, президент Д. Трамп зосередився також і на розвитку ядерної програми США, чим суттєво зашкодив ядерному стримуванню та режиму нерозповсюдження. Нарешті, чинний президент-демократ Дж. Байден повернувся до політики Б. Обами, однак, з огляду на сучасні виклики міжнародній безпеці, його адміністрація відкинула принцип незастосування ядерної зброї першими та концепцію «єдиної мети». Авторки дійшли висновку, що не зважаючи на різні способи реалізації зовнішньої політики зазначеними адміністраціями, курс на ядерне стримування не втратив своєї актуальності на доктринальному рівні. Чинний президент Дж. Байден покладається на стримуючий ефект ядерної зброї, а його політика, спрямована як на модернізацію ядерних сил, так і на посилення регіональної співпраці задля спільного протистояння сучасним викликам міжнародній безпеці, видається виваженою та послідовною.