Теоретико-методологічні підходи до розуміння публічно-адміністративного дискурсу, як виду комунікації в публічному управлінні

Abstract

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз публічно-адміністративного дискурсу, як виду комунікації інститутів публічного управління з громадськістю. Охарактеризовано основні підходи до розуміння поняття «дискурс», що не обмежуються суто лінгвістичною проблематикою, а мають більш широку сферу вживання в таких областях знань, як лінгвістика, політологія, філософія, психологія, педагогіка, журналістика, культурологія, мистецтвознавство, математика, публічне управління. Розкрито, що «дискурс» і його різновид «інституційний дискурс» є системою дій, ролей та норм поведінки в процесі комунікації (спілкування), за такими основними критеріями: суб’єкти комунікації (інститути публічної влади, інститути громадянського суспільства, представники тієї чи іншої соціальної групи, громадськість) цілі комунікації. Його складовими є «адміністративний дискурс» і «публічно-адміністративний дискурс». Визначено, що специфікою «адміністративного» дискурсу є спілкування у рамках статусно-рольових відносин, тобто мовленнєва взаємодія представників органів виконавчої влади (державних службовців), що здійснюють виконавчі та розпорядчі функції, з громадянами. Основними функціями адміністративного дискурсу є розпорядча, контрольна та оціночна, суть якої в оцінки роботи виконавців. Обґрунтовано, що «публічно-адміністративний дискурс» це вид комунікації, комунікативної взаємодії між інститутами публічної влади (публічними управлінцями) і інститутами громадянського суспільства та громадськістю на різних комунікативних рівнях в різних суспільно-політичних умовах. Отже «публічно-адміністративний дискурс» є інструментом реалізації практичних інтересів держави, тобто сприяє демократизації суспільства, підвищенню якості життя населення.