Теоретико-методологічні підходи до розуміння публічно-адміністративного дискурсу, як виду комунікації в публічному управлінні

Abstract

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз публічно-адміністративного дискурсу, як виду комунікації інститутів публічного управління з громадськістю. Охарактеризовано основні підходи до розуміння поняття «дискурс», що не обмежуються суто лінгвістичною проблематикою, а мають більш широку сферу вживання в таких областях знань, як лінгвістика, політологія, філософія, психологія, педагогіка, журналістика, культурологія, мистецтвознавство, математика, публічне управління. Розкрито, що «дискурс» і його різновид «інституційний дискурс» є системою дій, ролей та норм поведінки в процесі комунікації (спілкування), за такими основними критеріями: суб’єкти комунікації (інститути публічної влади, інститути громадянського суспільства, представники тієї чи іншої соціальної групи, громадськість) цілі комунікації. Його складовими є «адміністративний дискурс» і «публічно-адміністративний дискурс». Визначено, що специфікою «адміністративного» дискурсу є спілкування у рамках статусно-рольових відносин, тобто мовленнєва взаємодія представників органів виконавчої влади (державних службовців), що здійснюють виконавчі та розпорядчі функції, з громадянами. Основними функціями адміністративного дискурсу є розпорядча, контрольна та оціночна, суть якої в оцінки роботи виконавців. Обґрунтовано, що «публічно-адміністративний дискурс» це вид комунікації, комунікативної взаємодії між інститутами публічної влади (публічними управлінцями) і інститутами громадянського суспільства та громадськістю на різних комунікативних рівнях в різних суспільно-політичних умовах. Отже «публічно-адміністративний дискурс» є інструментом реалізації практичних інтересів держави, тобто сприяє демократизації суспільства, підвищенню якості життя населення. The article provides a theoretical and methodological analysis of public-administrative discourse as a type of communication between public administration institutions and the public. The author describes the main approaches to understanding the concept of “discourse”, which are not limited to purely linguistic issues, but have a wider scope of application in such fields of knowledge as linguistics, political science, philosophy, psychology, pedagogy, journalism, cultural studies, art history, mathematics, and public administration. The article reveals that “discourse” and its variant “institutional discourse” are a system of actions, roles and norms of behaviour in the process of communication (communication), according to the following main criteria: communication subjects (public authorities, civil society institutions, representatives of a particular social group, the public) communication goals. Its components are “administrative discourse” and “public-administrative discourse”. The author determines that the specificity of “administrative” discourse is communication within the framework of status-role relations, i.e., speech interaction between representatives of executive authorities (civil servants) performing executive and administrative functions and citizens. The main functions of administrative discourse are prescriptive, controlling and evaluative, the essence of which is to assess the work of performers. It is substantiated that “public-administrative discourse” is a type of communication, communicative interaction between public authorities (public managers) and civil society institutions and the public at different communicative levels in different socio-political conditions. Thus, “public-administrative discourse” is a tool for realising the practical interests of the State, i.e., it contributes to the democratisation of society and improvement of the quality of life of the population.