Цінність інституційної пам’яті, або чому реформи в Україні не викорінюють корупцію (на прикладі судової реформи 2016-2019 років)

Abstract

В статті зроблена спроба систематизувати різноманітні концепції інституційної пам’яті та продемонструвати як позитивні, так і негативні сторони цього феномену. Запропоновано попередню класифікацію носіїв (хранителів) інституційної пам’яті. Проаналізовано механізм взаємодії інституційної пам’яті та такого поширеного в Україні явища як корупція й на прикладі результатів судової реформи 2016-2019 років і екстраординарних подій у знову створеному Верховному Суді встановлено зв’язок між знищенням інституційної пам’яті та трансмісією корупційних практик. Наголошено, що саме професійні кадри є основою для збереження позитивних проявів інституційної пам’яті, натомість непродумані кадрові експерименти та прорахунки в роботі з персоналом призводять до деформації та вихолощення інституційної пам’яті, маючи наслідком відтворення нею найгірших корупційних практик. Висвітлено проблему нездатності такого чинника як чимале грошового утримання публічних службовців стати ефективним запобіжником корупційних проявів. Констатовано що за відсутності стратегічного бачення судової реформи, розбалансування інституційної пам’яті всередині судової влади внаслідок ліквідації Верховного Суду України, наявності численних порушень під час конкурсних процедур реформаторські зусилля, спрямовані, як проголошувалось, на подолання корупції на найвищому щаблі судової системи, виявились марними. З огляду на центральне місце Верховного Суду в системі національного судоустрою запропоновано два способи дії для органів, відповідальних за підтримання законності і правопорядку, щодо подальшого розслідування ймовірних корупційних проявів у вказаній інституції.