Альтернативна історія в історичних дослідженнях

Abstract

Альтернативна історія пов’язана з традиційною історією, оскільки вони мають один предмет – минуле людства. Для більш багатомірного, істинного уявлення минулого і потрібно формувати альтернативну історичну науку. Початок історичним альтернативам було покладено, ще давньоримським істориком Титом Лівієм. Значний вплив на визнання альтернативної історії науковим напрямом зробила праця лауреата Нобелівської премії І. Пригожина «Кінець невизначеності. Час, хаос і нові закони природи». Французький історик, представник школи «Анналів» Ф. Бродель у межах концепції нелінійності розвитку досліджував питання взаємодії багатоманітності історичних часів. У радянській історіографії проблеми альтернативності історії, враховуючи марксистський підхід до вивчення історії суспільства, не розвивалися належним чином. М. Гефтер вважав, що категорія «альтернативність розвитку» надає послідовності та єдності історичному світогляду. Дослідженнями проблеми випадковості в історії займався А. Гуревич. Питання альтернативності історичного процесу цікавили, головним чином істориків, які займалися дослідженням методологічних питань: Є. Жукова, І. Ковальського, П. Волобуєва. Певний інтерес до альтернативної історії виявляє відомий український історик Н. Яковенко, яка вивчає ці два виміри історії – соціальний та антропологічний. Завдяки альтернативній історії починає кардинально змінюється вектор наукового пошуку. Для історичної науки важливим наслідком загального повороту наукового мислення є те, що історика починають цікавити події, що відбулися не самі по собі, а в контексті нереалізованих можливостей.