Механізми реалізації доктрини політичної коректності в публічному управлінні

Abstract

Дисертацію присвячено дослідженню механізмів реалізації доктрини політичної коректності в публічному управлінні. У вступі дисертації визначені актуальність, об’єкт, предмет, мета та завдання, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення, представлено інформацію про апробацію. В умовах демократичних перетворень та розвитку громадянського суспільства в Україні, зростає увага до політичної культури, та певних політико-правових, моральних, етичних та інших цінностей, що лежать в основі усвідомлення людиною своїх прав та обов'язків перед суспільством та державою. Як наслідок особливого вивчення вимагає тема політкоректності, що виникла, як культурно-мовний, поведінковий феномен поступово поширившись в європейському публічному управлінні. Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні актуального наукового завдання щодо теоретико-методологічного та концептуального обґрунтування механізмів реалізації доктрини політкоректності в публічному управлінні в умовах євроінтеграції України на підставі системного аналізу західноєвропейського та національного досвіду. Найважливіші наукові результати, що характеризують новизну і розкривають логіку та зміст дисертаційного дослідження, полягають у наступному: вперше: 3 – обґрунтовано мовно-поведінковий механізм реалізації доктрини політкоректності в публічному управлінні як систему мовно-поведінкових стандартів, що відображає ступінь коректності членів суспільства під час міжкультурного спілкування/комунікації, охоплює ключові соціальні сфери життєдіяльності (політику, економіку, соціальну сферу, дипломатію, військову справу, сфери державної та військової таємниці, окремі професійні практики тощо) та передбачає розроблення й реалізацію системної комунікативної стратегії публічної влади, спрямованої на запобігання дискримінації й комунікативним конфліктам, забезпечення етичності й інклюзивності публічного дискурсу та формування довіри до управлінських рішень через використання політкоректної лексики, норм мовленнєвого етикету і процедур двостороннього діалогу «влада – громадськість»; удосконалено:  механізм конструювання політкоректної соціальної реальності в публічному управлінні на засадах соціального конструктивізму як динамічного процесу відтворення політкоректних смислів, що реалізується через послідовність процедур габітуалізації, типізації, інституціоналізації та легітимації; запропоновано використовувати поняття «політкоректна соціалізація» для позначення засвоєння й відтворення громадянами політкоректних морально-етичних та мовно-поведінкових норм як інструмента стабілізації взаємовідносин, зниження конфліктогенності та підтримки демократичної культури публічної комунікації;  комплексний підхід до посилення політичної коректності як механізму соціальної згуртованості українського суспільства в умовах європеїзації публічного управління, який передбачає унормування ціннісно нормативних засад, комунікативних протоколів мовленнєво-поведінкових норм, а також оцінювання впливу політкоректності на соціальну згуртованість через поєднання показників довіри до публічних інституцій та рівня політкоректних комунікативних умінь;  4 комунікативно-управлінський підхід до підвищення ефективності взаємодії між владою і громадськістю в умовах децентралізації як системи двосторонніх інформаційних потоків, що відбувається на засадах політкоректної комунікативної поведінки та інструментах демократичної участі та передбачає моніторинг узгодженості комунікативних інтенцій, симетричність взаємодії, забезпечення адресної відповідності інформації потребам цільових груп, прозорість та чіткість викладу інформації;  науково-методичні засади формування комунікативної політкоректної компетентності в системі підготовки магістрів зі спеціальності 281 «Публічне управління та адміністрування», що передбачають впровадження навчальної дисципліни «Політична коректність у практиці публічного управління» як інструмента системного набуття відповідних умінь, попередження та розв’язання конфліктів у публічній комунікації, посилення практико-орієнтованої комунікативної підготовки через моделювання реальних управлінських ситуацій, аналіз публічних промов/текстів, створення власних політкоректних текстів, застосування комунікативних та навчально-мовленнєвих вправ; набуло подальшого розвитку: – понятійно-категорійний апарат науки державного управління шляхом уточнення понять «дискурс», «поняття-замінник», «політкоректність», «політкоректна мова», «публічна комунікація», «публічно-адміністративний дискурс», «публічне управління», «ідеологія політичної коректності», «політкоректна компетентність», «комунікація», «комунікативна взаємодія», «комунікативна політкоректна компетентність»; – комунікативно-дискурсивний підхід до аналізу політичної коректності в публічному управлінні як складної комунікативно управлінської функції реалізації публічно-владних управлінських відносин в інтересах широких мас населення, який передбачає поєднання нормативно етичної та інструментальної (впливової) природи мовлення публічної влади та позиціонує політкоректність як індикатор якості публічної комунікації, моніторинг якого покликаний забезпечувати її гармонізаційну та партнерську спрямованість у взаємодії «влада – громадськість»; – історико-еволюційний підхід до розуміння феномену політичної коректності як еволюції ідей коректності/терпимості/толерантності: від античних норм етичної комунікації – через середньовічну віротерпимість – до сучасної політкоректності як системи мовних і морально-етичних стандартів та мовленнєвої стратегії, що включає сукупність політичних і організаційних методів та інструментів, та використовується публічною владою для вдосконалення суспільної комунікації й досягнення управлінських цілей; – наукові положення щодо імплементації в українські реалії досвіду формування управлінської культури та мовної політики західноєвропейського публічного управління, що передбачають упровадження системи мовленнєвих стратегій гармонізації комунікації, спрямованих на підвищення довіри до публічних інституцій, зниження конфліктогенності суспільних комунікацій та формування інклюзивного публічного простору на засадах недискримінації, поваги до гідності людини, толерантності й соціальної згуртованості. – концептуалізація розуміння «комунікативної політкоректної компетентності» публічного управлінця як складової комунікативної компетентності, що набувається у процесі навчання та практичного досвіду і відображає рівень сформованості професійно-особистісної якості, яка засвідчує наявність достатньо розвинених професійних, морально-етичних і мовно-поведінкових навичок, мовно-ціннісних орієнтацій, а також емпатії, толерантності та самоконтролю емоцій. – дослідження евфемізації як ключової ланки мовного впливу влади на масову свідомість у процесі публічної комунікації шляхом систематизації функціонально-рольового потенціалу політкоректних слів замінників у публічно-управлінському дискурсі, уточнивши їх подвійний ефект: (а) соціально-регулятивний і контактно-встановлювальний (запобігання дискримінації, забезпечення комунікативного комфорту, підтримка етичних норм) та (б) камуфлювально-маніпулятивний (вуалізація небажаної інформації, зміна оцінних рамок сприйняття подій). – положення механізму непрямої номінації запровадження політкоректної мови в публічній комунікації як мовно-управлінської технології використання слів-замінників (евфемізмів) для переозначення соціально чутливих, конфліктогенних або табуйованих явищ, що створює платформу для досягнення комунікативного компромісу, зниження негативних реакцій адресата та формування суспільно прийнятних оцінок управлінських рішень у різних сферах публічного управління. У дисертації вивчено механізми реалізації доктрини політкоректності в публічному управлінні в умовах демократизації сучасного українського суспільства. Результати отримані в ході комплексного аналізу дають підстави для формулювання узагальнюючих висновків, пропозицій та рекомендацій, що мають теоретичне і практичне значення. 1. Характеристика концептуально-теоретичних засад дослідження політкоректності в публічному управлінні дозволяє зробити наступні висновки: - поняття «політкоректності» з’являється в науковому обігу, у взаємовідносинах влади й суспільства, як лінгвокультурний і ідеологічний інструмент упорядкування політичної, економічної, соціальної та культурної сфер суспільства; - політкоректність в публічному управлінні є комунікативним актом публічної сфери, стратегією завуалювання небажаної інформації; - політкоректність в публічному дискурсі проявляється за допомогою використання слів-замінників замість тих, які ображають індивіда, дискримінують його в правах; - ідеологія політкоректності – це система концептуально оформлених політичних, правових, культурних і філософських уявлень, поглядів та ідей, на процеси політкоректності в публічному управлінні. 2. 7 Аналіз західноєвропейського досвіду політичної коректності в публічному управлінні дозволяє охарактеризувати явище політкоректності: – як наслідок лібералізації та демократизації західноєвропейського суспільства і прагнення підтримувати взаєморозуміння і толерантність між різними народами, уподобаннями; як – расами, механізм статями, реалізації віруваннями, доктрини політичними політкоректності в західноєвропейському публічному управлінні за допомогою слів-замінників (евфемізмів), що слугують маніпулятивним цілям: камуфлювання (прикрашання) дійсності, приховування її негативної сутності, згладжування дискримінації або образи та використовуються представниками влади в професійній діяльності, як інструмент формування позитивної громадської думки. 3. Важливість ролі політкоректної мови в публічному спілкуванні пов’язана з використанням політкоректної лексики, щоб мінімізувати образу певних груп людей, спонукати населення на позитивне сприйняття реформ, що відбуваються в суспільстві. 4. Механізмом реалізації політичної коректності в публічному управлінні є непряма номінація (емоційно-нейтральні слова), що дозволяє в завуальованій формі повідомити щось неприємне та показує ступінь коректності членів суспільства під час міжкультурного спілкування, а тому охоплює всі соціальні сфери життєдіяльності людей. 5. Політкоректність у взаємовідносинах влади з громадськістю виступає механізмом соціальної згуртованості українського суспільства на європейських принципах, цінностях, нормах в умо вах переходу публічного управління до демократичних стандартів. 6. Комунікативна політкоректна компетентність управлінця – це наявність у нього професійних знань, умінь, навичок, морально-етичних цінностей, якими він оволодів у процесі навчання та практики. Отже, комунікативна політкоректна компетентність публічного службовця характеризує наявність знань про комунікації та його уміння використовувати політкоректну мову в конкретній комунікативної ситуації, яка може бути не тільки здобута, але й вдосконалена в процесі навчання та практики.