Створення та діяльність одновідомчих центрів із розвитку олімпійських видів спорту в Одеській області (результати наукової розвідки)

Abstract

У статті розглядається досвід роботи зі створення й ефективної діяльності відомчих центрів із розвитку олімпійських видів спорту в Одеській області, який є цінним для вдосконалення роботи окремих регіонів України. Мета дослідження – розкрити та проаналізувати досвід створення й результати діяльності одно відомчих центрів із розвитку олімпійських видів спорту в Одеській області в період 1969–1977 рр. Матеріал та методи дослідження. Дослідження організоване в Придніпровській державній академії фізичної культури і спорту. Основна частина дослідження проведена у фондах Одеського обласного державного архіву й охоплювала вивчення службових документів організацій області з розвитку спорту. Результати. Під час дослідження було встановлено, шо наприкінці 1960-х і в 1970-х роках в Одеській області були створені і протягом восьми років успішно діяли так звані одновідомчі центри з розвитку олімпійських видів спорту (ОВЦ). Ідея полягала в тому, що лише ті олімпійські види спорту, які мали гарну перспективу свого розвитку, були включені до складу ОВЦ. У такий спосіб спортсмени та їх тренери з усіх спортивних товариств мали перейти до однієї спортивної організації, де й утворювалася так звана піраміда цього виду спорту у формі не області, а ОВЦ. Отже, в Одеській області за радянських часів було фактично впроваджено той спосіб менеджменту, що присутній капіталізму. А саме – конкуренція серед тренерів, а не спортивних організацій. Це й була та інновація, яка забезпечила швидкий підйом спортивних результатів. Аналіз підсумків участі в олімпіадах за кількістю медалей свідчить, що в період існування ОВЦ було забезпечене стрімке зростання результатів кращих одеських спортсменів. Діяльність ОВЦ за підсумками року оцінювалася за такими показниками: кількість осіб, які займаються в ОВЦ; кількість осіб, які займаються в ОВЦ на один вид програми; кількість балів, набраних спортсменами ОВЦ у змаганнях керівних організацій; кількість балів, набраних спортсменами ОВЦ в першостях радянських часів; кількість балів, набраних спортсменами на змаганнях вищих організацій, поділених на кількість тренерів, котрі виставляли цих спортсменів; кількість балів, набраних спортсменами ОВЦ у змаганнях керівних організацій, поділених на число видів програми в цьому виді спорту; кількість учасників внутрішніх змагань, поділених на число тренерів ОВЦ, які працюють у цьому виді спорту. Зокрема, шість одеських спортсменів на іграх ХХ Олімпіади, які потрапили до складу збірної СРСР, завоювали 4 золоті і 1 бронзову нагороду, встановивши 2 світові й олімпійські рекорди. Умовно кажучи, ці шість одеських спортсменів виступили краще за збірні України зразка 2000 р. (у Сіднеї – 3 золоті медалі), 2016 р. (у Ріо-де-Жанейро – 2 золоті медалі) і 2021 р. (у Токіо – 1 золота нагорода) чисельністю відповідно 230, 206 і 158 атлетів. Висновки. Встановлено, що на сторінках наукових і періодичних видань і в архівних матеріалах не вдалося знайти опису логіки, якою керувалися ініціатори «Одеського експерименту», тож залишається поле для тлумачення витоків зазначеного у статті досвіду. Єдине, що можна впевнено стверджувати, це те, що проведений в Одесі в часи побудови в країні розвиненого соціалізму натурний організаційний експеримент щодо вдосконалення системи підготовки спортсменів за своєю ідеєю і якістю організаційної роботи значно, на десятиліття випереджав свій час. Так чи інакше, але за роки державної незалежності в Україні не відбулося жодної подібної за масштабами спроби, яка була б результатом ініціативи спортивного керівництва окремої області як втілення бажання якісно, по-новому розвивати спорт вищих досягнень на своїй території. Доведено, що переведення особистості тренера і спортсмена на перший план спортивного життя (адже головними і в той час, і на тепер розглядаються спортивні організації) є кроком, що характерний для ринкового способу господарювання, побудованого на умовах жорсткої конкуренції між творчими і яскравими особистостями. Така конкуренція, очевидно, була неприродньою в умовах розбудови соціалізму. Як видно, переходу до подібної конкуренції між фахівцями все ще остерігаються навіть в умовах сучасної України.