The «Turkish» Factor in the Transformation of the Black Sea Regional Security System Under the Influence of Russian-Ukrainian War

Abstract

The article attempts to consider the ‘Turkish’ factor in the historical transformation of the Black Sea regional security system under the influence of the Russian-Ukrainian war. The chronological period considered by the authors is regulated from 2014 to the present, taking into account the forms and levels of interaction of the states of the Black Sea region with extra-regional actors. The relevance of using Barry Buzan’s theory of regional security complexes for analyzing the security environment of the Black Sea basin has been revealed, taking into account the formation of the Black Sea regional security complex. After all, under the influence of the Russian-Ukrainian war, the interdependence of the security of Black Sea states is increasing; the region is polarized due to the aggressive actions of Russia and external influence from the USA, NATO and the EU on the formation of a regional alignment of forces in which Türkiye occupies a central place. It was revealed that against the background of increasing security threats arising as a result of Russia’s aggressive actions in the Black Sea region, Türkiye increasingly strives to implement an independent foreign policy. On the one hand, it supports alliances with NATO countries and, on the other hand, seeks to establish pragmatic relations with the Russian Federation. However, Türkiye has been quite active in supporting Ukraine: 1) by providing military assistance – the supply of Bayraktar equipment, which played a major role in Ukraine’s defense at the beginning of Russia’s full-scale military invasion; 2) by acting as a mediator in the implementation of the grain corridor initiative. A decisive factor in the system of Black Sea regional security is the Montreux Convention of 1936, which gives Turkey special rights and responsibilities in the management of the Bosphorus and Dardanelles straits. Therefore, the Russian-Ukrainian war increased the importance of this document, since guiding by its provisions; Turkey can limit the access of warships to the Black Sea, maintaining the balance in the region. At the same time, Ankara is guided by its own national interests (construction of the Istanbul Canal). The authors came to the conclusion that the Russian-Ukrainian war not only strengthened interdependence in the Black Sea region, forming the Black Sea regional security complex, but also increased the role of the Turkish factor in this process. In turn, Turkey pursues a balancing policy – simultaneously supporting its own strategic interests, developing relations with NATO, and maintaining a balance of power in relations with Russia.

У статті здійснено спробу розглянути «турецький» фактор в історичній трансформації Чорноморської регіональної системи безпеки під впливом російськоукраїнської війни. Хронологічний період, який розглядають автори регламентується з 2014 р. по сучасність, зважаючи на форми та рівні взаємодії держав Чорноморського регіону з позарегіональними акторами. Виявлено доречність використання теорії регіональних комплексів безпеки Баррі Бузана для аналізу безпекового середовища Чорноморського басейну зважаючи на формування Чорноморського регіонального комплексу безпеку. Адже, під впливом російськоукраїнської війни відбувається посилення взаємозалежності безпеки Чорноморських держав, поляризація регіону з огляду на агресивні дії Росії та зовнішнього впливу зі сторони США, НАТО і ЄС на формування регіональної розстановки сил у якій Туреччина займає центральне місце. Виявлено, що на тлі посилення безпекових загроз, що виникають у результаті агресивних дій Росії в Чорноморському регіону, Туреччина дедалі більше прагне реалізовувати незалежну зовнішню політику. З одного боку, вона підтримує альянси з країнами НАТО, а з іншого – прагне налагоджувати прагматичні відносини з Російською Федерацією. Проте, Туреччина досить активно підтримала Україну: 1) надаючи військову допомогу – постачання безпілотників Bayraktar, що відіграли велику роль в обороні України на початку повномасштабного військового вторгнення Росії; 2) виступаючи медіатором у реалізації ініціативи зернового коридору. Вирішальним фактором у системі Чорноморської регіональної безпеки є Конвенція Монтре 1936 р., яка надає Туреччині особливі права та обов’язки в управлінні протоками Босфор і Дарданелли. Відтак російсько-українська війна підвищила важливість цього документу, адже керуючись його положеннями, Туреччина може обмежувати доступ військових кораблів до Чорного моря, підтримуючи баланс у регіоні. Водночас Анкара керується власними національними інтересами (будівництво Стамбульського каналу). Автори дійшли до висновку, що російсько-українська війна не лише посилила взаємозалежність у Чорноморському регіоні, формуючи Чорноморський регіональний комплекс безпеки, а й збільшила роль турецького фактору у цьому процесі. У свою чергу, Туреччина проводить політику балансування – одночасно підтримує власні стратегічні інтереси, зберігає відносини з НАТО та підтримує рівновагу сил у відносинах із Росією.