Взаємозалежність дезадаптації та прокрастинації державних службовців в різні періоди кар'єрного зростання

Abstract

Стаття присвячена проблемі взаємозалежності дезадаптації та прокрастинації державних службовців, виявленню основних підходів. Процес адаптації передбачає резерви державних службовців щодо забезпечення управлінської діяльності та існування в умовах підвищеної стресогенності зовнішнього середовища, яке постійно змінюється. Дезадаптація державних службовців призводить до порушення взаємодії з середовищем, посилювання проблемних ситуацій в управлінській діяльності та супроводжується міжособистісними і внутрішньоособистісними конфліктами в різні періоди кар’єрного зростання. Діагностичними критеріями дезадаптації державних службовців є порушення в професійній діяльності в різні періоди кар’єрного зростання та в міжособистісній сфері. Дезадаптація як процес, що посилює проблемні ситуації в управлінській діяльності та супроводжується міжособистісними і внутрішньоособистісними конфліктами є предиктором прокрастинації державних службовців в різні періоди кар’єрного зростання. У результаті аналізу наукових джерел визначено сутність та основні ознаки дезадаптації та прокрастинації державних службовців. Розглянуті та проаналізовані актуальні наукові підходи до визначення понять. З’ясовані основні аспекти вищевказаних явищ показали, що феномен прокрастинації є негативне явище, яке перешкоджає суспільному розвитку і розумієтьсяяк постійне відкладанняважливих справтаприйняття рішень, що завжди повторюються всупереч усвідомленню державними службовцями негативних наслідків та неготовністю взяти на себе відповідальність. Висновком є те, що в процесі дезадаптації державні службовці менш енергетично обдаровані, не досить гнучкі та мобільні, а проблемні ситуації, міжособистісні та внутрішньоособистісні конфлікти, які виникають в різні періоди кар’єрного зростання, підвищують рівень прокрастинації виконання справ і прийняття рішень. Показниками дезадаптації державних службовців є: нездатність до формування нового гомеостатичного стану під час взаємодії організму та середовища; нездатність забезпечення дільності в умовах підвищеної стресогенності зовнішнього середовища, що постійно змінюється; нездатність враховувати особливості середовища й активно впливати на нього; низький рівень суб’єктивного відчуття благополуччя; об’єктивна або суб’єктивна неможливість самореалізації та досягнення значимих цілей. Проявами прокрастинації державних службовців в різні періоди кар`єрного зростання є: відволікання з причини розсіяної уваги і неможливістю зібратися; недбалість і поспішність в процесі виконання справ і прийняття рішень; негативний вплив Інтернету, який постійно відволікає від виконання справ і прийняття рішень; імпульсивність, яка ускладнює контроль поведінки та планування дій відповідно до мети; різноспрямована пошукова поведінка, що приводить до порушення цілепокладання.