Руська православна церква у зовнішній політиці СРСР : історіографія радянської доби = The Russian Orthodox cChurch in the Foreign Policy of the USSR : Historiography of the Soviet Time

Abstract

Руська православна церква (РПЦ) завжди була тісно пов’язана з інститутом влади і займала важливі позиції не тільки у внутрішньому житті держави, а й у зовнішньополітичному курсі. Характер сучасної міжнародної діяльності РПЦ був сформований радянською системою після Другої світової війни. Не дивлячись на досить активну позицію Московської Патріархії у зовнішній політиці СРСР, дане питання до сьогодні залишається одним із найменш вивчених як в історичній, так і політологічній літературі. Тому автори спробують визначити рівень висвітлення даного феномену у науковій літературі у розрізі використання радянською системою структури Руської православної церкви (РПЦ) у реалізації зовнішньополітичних завдань післявоєнної доби. Отже, метою статті є окреслення історіографічного надбання радянської доби щодо місця та ролі РПЦ у зовнішній політиці СРСР 1944-1991 років. Радянська історіографія проблеми діяльності РПЦ на міжнародній арені почала формуватися з 1940-х років. Серед дослідників радянської доби можна виділити два напрямки: церковний і світський. Церковна школа представлена духовенством Московської патріархії: архієпископ Серафім (Соболєв), протоієрей Григорій Разумовський), Анатолій Вєдєрніков, Олександр Кожа. Світська школа презентована працями радянських антирелігійників: Миколи Гордієнка, ПавлаКурочкіна, Володимира Куроєдова, Миколи Краснікова. Праці радянських дослідників, зазвичай, мають оглядовий агітаційнопропагандистський характер, несуть або релігійний, або ж ідеологічний відбиток негативного ставлення до минулого православної церкви та загалом до релігії.Навіть найкращі зразки радянської історіографії, що представлені працями Миколи Гордієнка та Павла Курочкіна, позбавлені глибокого розкриття теми, оскільки автори не мали доступу до архівних документів у сфері державно-церковних відносин, не бачили латентних механізмів тих чи інших кроків у діяльності РПЦ і т.д. Усі використані в сторіографічному аналізі роботи були написані в умовах певного ідеологічного тиску зі сторони політичного керівництва країни.

The Russian Orthodox Church (ROC) has always been closely connected with the institution of power and occupied important positions not only in the state’s internal life, but also in the foreign policy course. The character of the modern international activity of the Russian Orthodox Church was shaped by the Soviet system after the Second World War. Despite the fairly active position of the Moscow Patriarchate in the USSR’ foreign policy, this issue remains one of the least studied in both historical and political science literature. The authors will try to determine the coverage level of this phenomenon in the scientific literature in terms of use of the Russian Orthodox Church by the Soviet system in the implementation of foreign policy tasks in the post-war era. Therefore, the purpose of the article is to outline the historiographic heritage of the Soviet era regarding the place and role of the Russian Orthodox Church in the USSR’ foreign policy in 1944-1991. The Soviet historiography of the problem of the Russian Orthodox Church activities in the international arena began to take shape in the 1940s. Among researchers of the Soviet era, two trends can be distinguished: church and secular. The church’ research school is represented by the clergy of the Moscow Patriarchate: Archbishop Seraphim (Sobolev), Archpriest Grigoriy Razumovskiy), Anatoliy Vedernikov, Aleksandr Kozha. The secular research school is represented by the works of Soviet anti-religionists: Nicolay Gordienko, Pavel Kurochkin, Vladimir Kuroedov, Nicolay Krasnikov. The works of Soviet researchers usually have an overview of agitation and propaganda, and bear either a religious or an ideological imprint of a negative attitude towards the past of the Orthodox Church and towards religion in general. Even the best examples of Soviet historiography, represented by the works of Nicolay Gordienko and Pavel Kurochkin, lack a deep disclosure of the topic, since the authors did not have access to archival documents in the field of state-church relations, did not see the latent mechanisms of certain steps in the activities of the Russian Orthodox Church, etc. All the works used in the historiographical analysis were written under certain ideological pressure from the country’s political leadership.