Арктика у зовнішній політиці Німеччини ХХ ст.

Abstract

У статті здійснено спробу аналізу ролі Арктичного регіону у зовнішній політиці Німеччини ХХ ст. Виявлено вплив внутрішньополітичної ситуації в державі на прояв циклічності у використанні певних механізмів та інструментів реалізації зовнішньополітичних ініціатив в Арктиці. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Німеччина активно використовувала наукові дослідження в Арктиці, що проявилося у започаткуванні Міжнародного полярного року (синхронні метеорологічні дослідження в Арктиці) та участі у низці міжнародних експедицій до регіону (експедиції А. Вегенера). Після Першої світової війни Веймарська республіка продовжила участь у міжнародних полярних дослідженнях, але у форматі технологічної модернізації експедицій під час Другого Міжнародного полярного року, що дозволило державі дещо вийти з міжнародної ізоляції. Внутрішньополітичні зміни у Німеччини із приходом до влади А. Гітлера сприяли становленню Арктики як стратегічного напряму зовнішньої політики Третього рейху у веденні Другої світової війни – окупація арктичних держав (Норвегія, Данія, використання їх територій та Арктики у «війні за погоду». Циклічність у зовнішній політиці Німеччини щодо Арктики проявилася із поверненням частини розділеної Німеччини, а саме Західної Німеччини до участі у міжнародному науковому співробітництві в регіоні під час доби «холодної війни». Авторка дійшла висновку, що закладені основи зовнішньополітичних ініціатив Німеччини у ХХ ст., її активної участі у міжнародному співробітництві в Арктиці у науковій та технологічній сферах сприяли залученню вже об’єднаної у сучасних кордонах ФРН до існуючих багатосторонніх інститутів співробітництва в регіоні.