DSpace Collection:

Удосконалення механізмів державного управління в сфері інтелектуальної власності в Україні

2024-08-19T07:02:03Z

Title: Удосконалення механізмів державного управління в сфері інтелектуальної власності в Україні Authors: Слободянюк, Д. С. Abstract: У дисертації сформульовано та вирішено наукове завдання державного управління, що полягає в обґрунтуванні теоретичних положень та розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення механізмів державного управління в сфері інтелектуальної власності в Україні. У першому розділі дисертаційної роботи «Теоретичні засади державного управління інтелектуальною власністю в Україні» на основі проведеного аналізу визначено, що інтелектуальна власність – це поняття, котре дає загальний опис технологій, винаходів, ідей, творів мистецтва і музики, а також літературу, які утворюються як нематеріальні одиниці на початковому етапі їх існування, але з часом набувають матеріальної цінності, як і будь-який інший продукт. Практично, інтелектуальна власність – це комерційне використання творчої думки для вирішення технічних або художніх завдань. Вона не сама є продуктом, але представляє собою конкретну ідею, яка стоїть за певним продуктом, чи спосіб, яким така ідея виражена, чи неповторний характер того, як продукт названий та охарактеризований. Доведено, що основними складовими управління інтелектуальною власністю в свою чергу є: безпосередній розвиток інтелектуальної власності; організація та проведення аналізу ринку; захист особистих прав інтелектуальної власності; обмін об’єктами інтелектуальної власності. Загалом управління інтелектуальною власністю – це важлива діяльність, що має на меті забезпечення взаємодії, координації та узгодженості дій на різних рівнях із залученням різних елементів управління під час створення та реалізації об’єктів права інтелектуальної власності задля підвищення ефективності. Узагальнено визначення категорії «механізм державного управління в сфері інтелектуальної власності», які розуміється як це комплексна система принципів управління, інструментів, важелів та методів, котрі використовуються органами державної влади з метою формування та впровадження державної політики в сфері інтелектуальної власності, що базується на відповідній нормативно-правовій, організаційно-функціональній та інформаційно-аналітичній базі. Встановлено роль держави в підтримці інновацій, яку можна узагальнити до наступних аспектів: 1) сприяння розвитку науки, включаючи прикладну галузь, і навчанню наукових та науково-технічних кадрів (що виступає основним джерелом виникнення інновацій); 2) більшість урядових відомств мають різноманітні програми з метою підвищення інтелектуальної (інноваційної) активності підприємців; 3) державні замовлення на проведення науково-дослідних робіт гарантують початковий поштовх до інтлектуальної (інноваційної) діяльності, що у подальшому може широко використовуватись у економіці країни; 4) фіскальні та інші регуляторні інструменти державного управління формують стимулюючий вплив зовнішнього середовища та визначають ефективність і потребу в інноваційних рішеннях в окремих організаціях; 5) держава виконує роль посередника у створенні ефективної взаємодії між академічною і прикладною наукою, сприяє кооперації між промисловими корпораціями та університетами щодо виконання науководослідних робіт прикладного характеру. Стверджується, що система державного управління спрямована на досягнення низки якісних та кількісних змін у сфері інтелектуальної власності та інтелектуальному потенціалі всього суспільства. Дослідники визначають критерії, котрі можна розглядати як базис для оцінювання ефективності управлінського впливу в рамках функціонування механізмів державного регулювання в сфері інтелектуальної власності. Критеріями, які включають показники, котрі можуть бути повністю вимірюваними: сукупний економічний вигідний ефект; загальні технічні рішення, захищені патентним правом; об’єм результатів інтелектуальної (інноваційної) діяльності; позиція країни у світовому та європейському рейтингах. Встановлено, що діяльність держави в сфері інтелектуальної власності, котра здійснюється через механізми державного управління, можна описати як реалізацію функцій державного управління у цьому напрямку. Загалом, механізми державного управління представляють собою засоби розв’язання суперечностей чи процесів у сфері державного управління, що використовуються для послідовної реалізації дій. Вони ґрунтуються на основоположних принципах, мають цільову орієнтацію і здійснюють функціональну діяльність, використовуючи відповідні норми і методи управління. Визначено, що механізми державного управління використовуються на всіх етапах існування інтелектуального продукту. Правові, економічні та політичні механізми державного регулювання можуть мати вплив на об’єкт інтелектуальної власності значно раніше його створення, оскільки через них державою визначаються реальні передумови для забезпечення захисту, а також створюється загальне нормативно-правове середовище їхнього існування. Обґрунтовано, що між особливостями механізмів державного управління в сфері інтелектуальної власності, таких як політичні, правові, інституційні, економічні та інші, які гарантують результативність інноваційної політики, можна виділити наступні: переважаючий вплив соціального фактору, а також недосконалість управління ризиками у цій сфері. Доведено, що вся сукупність механізмів державного управління, котрі реалізуються в сфері інтелектуальної власності мають розглядатись у їх інтеграції один з одним. При цьому, зазначені механізми перебувають під систематичним опосередкованим впливом низки факторів, серед яких слід відмітити ресурсний, ринковий, соціальний та мотиваційний. Це обумовлено тим, що виникнення більшості інновацій на всіх етапах їх створення та реалізації певним чином пов’язане із ресурсним потенціалом і ринком за одного боку, соціальною складовою та мотивацією людей – з іншого. У другому розділі дисертаційної роботи «Аналіз забезпечуючих компонентів державного управління інтелектуальною власністю в Україні» визначено, що повнота нормативно-правового забезпечення є одним з основних критеріїв оцінки якості законодавства. Нормативно-правове забезпечення покликане врегульовувати всі види та форми відносин, в тому числі й у сфері інтелектуальної власності, що потребують правової регламентації завдяки матеріальним і процесуальним нормам та встановлення охоронних санкцій за порушення регулятивних норм. Обґрунтовано, що стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності, належний рівень правової охорони та ефективний захист у сфері інтелектуальної власності можливий тоді, коли він чітко передбачений чинним законодавством. Встановлено, що нормативно-правове забезпечення державного управління інтелектуальною власністю є найбільш розвиненим компонентом серед інших забезпечуючих компонентів державного управління у цій сфері. Проведено аналіз, який дозволяє стверджувати, що нормативноправова база не є першопричиною проблем у сфері стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності, правової охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні. Обґрунтовано, що законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти в цілому відповідають установленим міжнародним стандартам, а державна політика спрямована на покращення якості та повноти нормативноправового забезпечення у сфері інтелектуальної власності, навіть у період дії воєнного стану в Україні, шляхом мінімізації впливу негативних факторів та наслідків дії воєнного стану на власників об’єктів інтелектуальної власності. Проаналізовано інституційне забезпечення державного управління інтелектуальною власністю та виявлено велику кількість державних органів у сфері інтелектуальної власності, що відносяться до різних гілок державної влади, мають різне підпорядкування. Це пов’язано із багатоманітністю завдань, що виконують ці державні органи у межах реалізації державноуправлінських функцій стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності, правової охорони та захисту інтелектуальної власності в Україні. Встановлено, що в цілому існуючі державні органи утворюють відповідну систему державного управління у цій сфері, яка в змозі виконувати функції стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності, правової охорони та захисту інтелектуальної власності, але забезпечення належного рівня їх здійснення в межах системи, що існує, є проблематичним через опосередкованість їх діяльності, викликану низьким рівнем взаємозв’язків та недостатнім забезпеченням координації їх діяльності. Констатується, що запровадження дворівневої системи державного управління у сфері інтелектуальної власності в Україні є доцільним, оскільки дозволяє об’єднати експертів у межах єдиного органу – Національного органу інтелектуальної власності, котрий буде здійснювати експертизи всіх об’єктів інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що з точки зору інституційного забезпечення державного управління інтелектуальною власністю найбільш проблемним залишається аспект захисту інтелектуальної власності через неможливість існуючої судової системи, зокрема, гальмування процесу початку функціонування Вищого суду з питань інтелектуальної власності, забезпечувати однаковість застосування правових норм та реалізацію прав суб’єктів інтелектуальної власності на їх захист та відновлення. Визначено, що функціональне забезпечення державного управління інтелектуальною власністю в Україні характеризується тим, що існує на перетині двох систем: системи державного управління та системи інтелектуальної власності. Ефективність діяльності суб’єктів державного управління залежить від того, наскільки оптимізовано здійснюється робота державних органів та державних службовців. Встановлено, що органи державної влади, що входять до структури державного управління у сфері інтелектуальної власності, здійснюють свої функції різною мірою. Ступінь їх залучення до цього процесу визначається, перш за все, наявністю у них відповідних повноважень та важелів для здійснення відповідних заходів. Обґрунтовано, що в Україні існують органи, здатні виконувати державно-управлінські функції у сфері інтелектуальної власності. Однак, функціональне забезпечення державного управління у цій сфері потребує значних змін та видимих покращень. Станом на сьогодні, функціональне забезпечення державного управління у сфері інтелектуальної власності не можна назвати задовільним через те, що в органах, котрі входять до системи державного управління у сфері інтелектуальної власності, нагромаджено надто багато повноважень, деякі з яких вже реалізуються іншими органами державної влади, що породжує дублювання повноважень між цими органами. Крім того, ці органи не можуть повноцінно реалізовувати такі повноваження через організаційну непристосованість, фінансову та кадрову обмеженість. У третьому розділі дисертаційної роботи «Удосконалення механізмів державного управління інтелектуальною власністю в Україні» встановлено, що проблеми низького рівня винахідництва та провадження інтелектуальної (інноваційної) діяльності в Україні впливають на її економічний та інноваційний розвиток. Здійснено аналіз історичних етапів становлення механізмів державного управління щодо стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності в результаті якого виявлено, що процес становлення відповідних механізмів триває, але значно більше уваги приділяється вирішенням питань правової охорони та захисту інтелектуальної власності, аніж стимулюванню провадження інтелектуальної (інноваційної) діяльності. Вказано, що впровадження заходів спрямованих на стимулювання інтелектуальної (інноваційної) діяльності є основою підвищення ефективності державного управління у сфері інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що на рівні розбудови державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відсутній ефективний комплексний підхід до процесів надання правової охорони, експертизи, інформаційного забезпечення, економічної оцінки вартості та використання об’єктів інтелектуальної власності, що впливає на пасивність інноваторів. Вказано, що у сучасних кризових умовах перетворення інтелектуальних продуктів на реально діючі інновації потребує державної підтримки та створення Патентних програм Pro Bono. Інтелектуальна (інноваційна) діяльність за своєю природою є ризиковою, тому для збільшення мотивації суб’єктів господарювання потрібні додаткові стимули з боку держави. Запропоновано передбачити відповідні пільги і стимули економічного характеру у вигляді пільгових кредитів, особливого режиму оподаткування, цільового державного фінансування науково-технічних розробок для суб’єктів господарювання, які відповідають ознакам суб’єктів інноваційної діяльності. Вказано, що держава у своїй економічній політиці повинна орієнтуватися на створення необхідних умов для ефективного використання і комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності з урахування приватних інтересів творців, інвесторів, виробників конкурентоздатних товарів і послуг. Встановлено, що удосконалення системи правової охорони інтелектуальної власності є неможливим без визначення правових підходів до нормативно-правового регулювання означеної суспільної сфери. Законодавство у сфері інтелектуальної власності потребує модернізації у зв’язку з останніми політико-правовими змінами в Україні. Проаналізовано хронологічний огляд формування нормативноправового забезпечення у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Результати аналізу свідчать, що весь час незалежності України питанням правової охорони інтелектуальної власності приділялося достатньо уваги, однак, останнім часом, у зв’язку з оновленням спеціальних законів, актуалізувалося питання рекодифікації Цивільного кодексу України, у тому числі норм, що регулюють питання інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що кодифікація законодавства у сфері інтелектуальної власності дасть змогу сформувати єдину правову політику у цій сфері. Крім того, кодифікація забезпечить усунення існуючих протиріч нормативноправових актів, встановить єдине розуміння відповідних правових дефініцій, визначить єдині принципи правового регулювання та виключить з нормативно-правової бази значну кількість застарілих нормативно-правових актів. Запропоновано вирішувати проблеми систематизації законодавства у сфері інтелектуальної власності починаючи з наукового осмислення та узгодження цілей, принципів та визначення відповідних критеріїв, що забезпечить формування єдиної національної правової політики у сфері інтелектуальної власності. Запропоновано здійснити кодифікацію законодавства у сфері інтелектуальної власності шляхом прийняття відповідного кодексу, наприклад, Кодексу інтелектуальної власності за пандектною моделлю, виключити з нормативно-правової бази значної кількості підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі й застарілих, забезпечити на нормативно-правовому рівні високі стандарти діяльності Національного органу інтелектуальної власності. Визначено, що одним із важливих елементів у системі правовідносин є забезпечення можливості ефективного юридичного захисту порушених прав чи охоронюваних законом інтересів шляхом звернення до суду. Здійснено аналіз ретроспективного огляду ідеї утворення спеціалізованої судової інстанції з вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності в Україні, який свідчить про актуальність та нагальність вирішення проблеми діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Виявлено, що діючі нормативно-правові акти не скеровані на вирішення проблем судоустрійного та процесуального характеру в Україні. Найбільш проблемними лишаються питання конфлікту юрисдикцій та строків розгляду спорів про право на об’єкти інтелектуальної власності. Вказано на важливість початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який повинен забезпечити вирішення наявних проблем у сфері захисту інтелектуальної власності, в тому числі й питання підсудності у справах про захист інтелектуальної власності. Обґрунтовано, що чинне нормативно-правове забезпечення діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності не призводить до формування ефективного правосуддя в Україні. Запропоновано, до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності, удосконалити процесуальне законодавство, прийняти спеціальний нормативно-правивй акт, що врегудює проблемні моменти діяльності Вищого суду з питань інтелектуальної власності, віднести розгляд кримінальних справ за фактами кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності до його відання, забезпечити завершення конкурсів на посади суддів цього суду та збільшити видатки на здійснення ним правосуддя. Продовження анотації у PDF-документі Description: Слободянюк Д. С. Удосконалення механізмів державного управління в сфері інтелектуальної власності в Україні = Improvement of the mechanisms of public administration in the field of intellectual property in Ukraine : дис. … д-ра філософії : спец. 281 «Публічне управління та адміністрування», галузь знань 28 «Публічне управління та адміністрування» / Д. С. Слободянюк, наук. керівник В. М. Ємельянов. Миколаїв, 2023. 262 с.

Особливості харчової поведінки, непсихотичних психічних розладів та їх корекція у пацієнтів з ожирінням

2024-08-19T06:31:50Z

Title: Особливості харчової поведінки, непсихотичних психічних розладів та їх корекція у пацієнтів з ожирінням Authors: Квасова, В. М. Abstract: У дисертаційному дослідженні вирішено актуальне наукове завдання в галузі знань «Публічне управління та адміністрування», що полягає в обґрунтуванні теоретико-методологічних положень та розробці практичних рекомендацій щодо впровадження концепції соціальної відповідальності у систему публічного управління в умовах сталого розвитку. У першому розділі дисертаційної роботи представлено теоретичні засади дослідження соціальної відповідальності у системі публічного управління в умовах сталого розвитку, а саме: Узагальнено концептуальні основи визначення сутності соціальної відповідальності в системі публічного управління, а саме: удосконалено понятійно-категоріальний апарат науки державного управління. На основі аналізу варіативно-існуючих визначень поняття «соціальна відповідальність у системі публічного управління» запропоновано авторське визначення дефініції «соціальна відповідальність у системі публічного управління». Запропоноване визначення відрізняється від існуючих визначень соціальної відповідальності у системі публічного управління тим, що воно включає комплексний підхід, орієнтований на досягнення сукупного добробуту громадян; збагачує поняття соціальної відповідальності в публічному управлінні, враховуючи економічний, екологічний та соціальний виміри. За результатами систематизації теоретичних підходів до соціальної відповідальності (етичний, економічний, юридичний та інтегрований підходи) представлено позицію, що інтегрований підхід дає змогу гармонізувати соціальні, екологічні та економічні аспекти публічного управління. За результатами дослідження механізмів забезпечення соціальної відповідальності в системі публічного управління представлено інструменти оцінки та вимірювання соціальної відповідальності у публічному управлінні, що допомагають оцінити вплив діяльності органів управління на соціальні аспекти. Визначено роль соціальної відповідальності в системі публічного управління у досягненні сталого розвитку та надано рекомендації, що спрямовані на покращення екологічного, соціального та економічного аспектів сталого розвитку. На основі уточнення «потенціалу відповідальності» основних суб’єктів суспільно-владних відносин (уряд, бізнес-сектор, громадськість, неприбутковий сектор) окреслено напрями спільних зусиль та співпраці між усіма зацікавленими сторонами з метою створення більш стійкого та справедливого суспільства. Досліджено взаємозв'язок соціальної відповідальності й ефективності публічного управління та надано рекомендації органам публічної влади України для підвищення ефективності публічного управління через соціальну відповідальність. Запропоновано такі науково обґрунтовані рекомендації органам публічної влади України для підвищення ефективності публічного управління через соціальну відповідальність: 1. Стимулювання розвитку інституційного капіталу, який включає впровадження прозорих та ефективних систем управління, зокрема управління якістю та здійснення ефективного контролю, сприятиме покращенню ефективності публічного управління; 2. Впровадження стратегічного підходу через розробку та затвердження стратегічних планів дій, що спрямовані на реалізацію визначених цілей шляхом досягнення конкретних метрик та індикаторів ефективності, розробку механізмів моніторингу та оцінки результатів, а також регулярне оновлення стратегій відповідно до змінних умов; 3. Розширення партнерства з громадськістю, а також створення механізмів для залучення громадськості до планування, моніторингу та оцінки реалізації проєктів, а також встановлення каналів комунікації та обміну інформацією; 4. Розвиток інноваційних підходів, зокрема шляхом впровадження новітніх технологій та цифрових рішень, а також на основі використання штучного інтелекту, аналітичних інструментів та електронних систем дозволить збільшити швидкість і точність процесів управління, забезпечити ефективне використання ресурсів та підвищити задоволення громадян від державних послуг; 5. Забезпечення сталого та адекватного фінансування для реалізації соціально відповідальних програм та проєктів. Це передбачає раціональний розподіл бюджетних ресурсів, мобілізацію додаткових джерел фінансування та ефективне управління фінансовими ризиками. У другому розділі дисертаційної роботи проведено оцінювання соціальної відповідальності у системі публічного управління в умовах сталого розвитку та отримано такі узагальнення: За результатами систематизації інструментарію дослідження соціальної відповідальності в публічному управлінні окреслено критерії вимірювання соціальної відповідальності у публічному управлінні, що враховують сучасні виклики та потреби суспільства, а також формують новий стандарт оцінки діяльності публічних органів, головними з яких є такі: транспарентність; участь громадськості; екологічна стійкість (відповідальність); соціальний вплив (відповідальність); економічна ефективність (відповідальність). Ці критерії формують новий стандарт оцінки діяльності публічних органів та забезпечують об'єктивну та комплексну інформацію. Окреслено напрями модернізації інструментів вимірювання соціальної відповідальності, серед яких: розробка уніфікованого національного індексу соціальної відповідальності, вдосконалення механізмів моніторингу та звітності, посилення ролі громадськості та використання технологічних рішень для збору та аналізу даних. Продовження анотації у PDF-документі Description: Квасова В. М. Соціальна відповідальність у системі публічного управління в умовах сталого розвитку = Social responsibility in the system of public administration in the context of sustainable development : дис. … д-ра філософії : спец. 281 «Публічне управління та адміністрування» галузі знань 28 «Публічне управління та адміністрування / В. М. Квасова ; наук. керівник В. М. Ємельянов ; ЧНУ ім. Петра Могили. Миколаїв, 2023. 239 с.

Механізми алкоголь-індукованого ураження слинних залоз, модельованого на тлі системної запальної відповіді, та їхня корекція поліфенолами

2023-08-02T09:06:58Z

Title: Механізми алкоголь-індукованого ураження слинних залоз, модельованого на тлі системної запальної відповіді, та їхня корекція поліфенолами Authors: Козаєва, Р. Abstract: У дисертації наведене теоретичне узагальнення і розв’язання наукового завдання, що полягає у з’ясуванні закономірностей розвитку алкогольного ураження слинних залоз (СЗ) за умов ліпополісахарид (LPS)-індукованої системної запальної відповіді (SIR) та експериментальному обґрунтуванні застосування поліфенолів як засобів патогенетичної терапії. Експерименти виконані на 56 щурах лінії Wistar масою 205-220 г. Використано такі методи дослідження: експериментальні (моделювання алкогольного ураження СЗ, LPS-індукованої SIR, терапевтичний вплив поліфенолів), імуноферментні (визначення вмісту в сироватці крові прозапальних і протизапального цитокінів, гострофазового Среактивного протеїну, концентрації аквапоріну (AQP) 5 в гомогенаті СЗ), біохімічні (визначення швидкості утворення супероксидного аніонрадикала, активності NO-синтази та її ізоформ, концентрації пероксинітритів і S-нітрозотіолів, вторинних продуктів перекисного окиснення ліпідів, активності супероксиддисмутази (SOD), каталази (CAT) та α-амілази (AA) в гомогенаті СЗ), а також статистичні. Показано, шо введення алкоголю на тлі LPS-індукованої SIR супроводжується зростанням прозапальної гіперцитокінемії (вміст фактора некроза пухлин-α та інтерлейкіну-6 у сироватці крові збільшується в 1.9 та 2.3 раза, р<0.001), що не компенсується рівнем протизапального інтерлейкіну-10, а також істотним збільшенням вмісту C-реактивного протеїну в сироватці крові, що вірогідно перевищує такий при окремому введенні LPS та 40 %-го етанолу. Вперше показано, що застосування алкоголю на тлі LPSіндукованої SIR супроводжується більш значним розвитком оксидативно-нітрозативного стресу в тканинах піднижньощелепних СЗ порівняно з групами з окремим введенням LPS та 40 %-го етанолу, що виявляється у збільшенні продукції супероксидного аніон-радикала (мікросомальними монооксигеназами на 70.2 %, дихальним ланцюгом мітохондрій на 84.6 %, NADPH-оксидазою фагоцитів на 74.1 %, р<0.001), активності індуцибельної ізоформи NO-синтази на 160.0 % (р<0.001), вмісту активних метаболітів азоту (пероксинітритів на 79.1 % і S-нітрозотіолів на 58.7 %, р<0.001), концентрації вторинних продуктів перекисного окиснення ліпідів – TBA-активних продуктів на 199.0 % (р<0.001), зменшенні активності SOD на 65.2 % (р<0.001). За цих умов у гомогенаті піднижньощелепних СЗ значно поступається відповідним значенням груп з окремим введенням LPS та застосуванням 40 %-го етанолу активність AA (на 34.8 %, р<0.001) та концентрація AQP5 (на 64.7 %, р<0.001). Вперше доведено, що застосування куркуміну, епігалокатехіну-3-галату, кверцетину та ресвератролу за умов поєднаного введення 40%-го етанолу та LPS суттєво знижує ознаки системної запальної відповіді (вірогідно зменшується концентрація в крові прозапальних цитокінів – фактора некрозу пухлин-α на 41.3, 27.6, 39.7 та 34.6 % відповідно, інтерлейкіну-6 на 51.2, 47.8, 55.2 та 58.3 % відповідно, а також реактанта гострої фази запалення – C-реактивного протеїну на 32.1, 32.2, 32.0 та 30.4 % відповідно), та суттєво збільшує концентрацію протизапального цитокіна – інтерлейкіну-10 в 3.21, 3.37, 3.85 та 2.83 раза відповідно. Призначення куркуміну та біофлавоноїдів (епігалокатехіну-3- галату та кверцетину) за умов експерименту суттєво обмежує розвиток оксидативно-нітрозативного стресу в тканинах піднижньощелепних СЗ, що підтверджується вірогідним зменшенням продукції супероксидного аніон-радикала (мікросомальними монооксигеназами на 31.6, 29.1 та 36.3 %, дихальним ланцюгом мітохондрій на 36.8, 34.5 та 41.3 %, NADPH-оксидазою фагоцитів на 38.6, 36.6 та 43.9 % відповідно), активності індуцибельної ізоформи NO-синтази на 47.0, 38.3 та 52.0 % відповідно, концентрації активних метаболітів азоту (пероксинітритів на 35.6, 37.4 та 39.3 % і S-нітрозотіолів на 34.5, 31.1 та 35.3 % відповідно), обмеженням утворення вторинних продуктів перекисного окиснення ліпідів – ТБК-активних сполук на 59.3, 55.7 та 67.0 % відповідно. За цих умов у тканинах піднижньощелепних СЗ підвищується індекс спряження сNOS на 73.8, 90.5 та 111.0 %, антиоксидантний потенціал на 50.6, 44.5 та 52. 4%, активність SOD в 2.87, 2.37 та 2.75 раза, активність каталази в 2.84, 2.30 та 2.84 раза відповідно, а також покращуються показники функціонального стану СЗ (збільшується активність AA на 40.4, 38.2 та 34.1 % та концентрація AQP5 у 2.66, 2.61 та 2.55 раза відповідно). Застосування природного стильбену ресвератролу за умов поєднаного введення 40 %-го етанолу та LPS ефективно обмежує розвиток оксидативно-нітрозативного стресу в тканинах піднижньощелепних СЗ, що підтверджується вірогідним зменшенням продукції супероксидного аніон-радикала різними джерелами (мікросомальними монооксигеназами на 28.3 %, дихальним ланцюгом мітохондрій на 33.0 %, NADPH-оксидазою фагоцитів на 35.3 %), активності індуцибельної ізоформи NO-синтази на 39.7 %, концентрації активних метаболітів азоту (пероксинітритів на 36.8 % і S-нітрозотіолів на 42.0 %), обмеженням утворення ТБК-активних сполук на 48.4 %. Введення ресвератролу за умов експерименту суттєво збільшує в тканинах піднижньощелепних СЗ індекс спряження сNOS в 2.23 раза, антиоксидантний потенціал на 39.2 %, активність SOD та каталази в 2.5 та 2.23 раза відповідно, активність AA на 40.3 % та концентрацію AQP5 в 2.77 раза. Результати досліджень розширюють і доповнюють існуючі уявлення про механізми алкогольного ураження СЗ на тлі системної соматичної патології, що супроводжується системною запальною відповіддю. Результати роботи обґрунтовують можливості патогенетичної терапії патології СЗ при їх алкогольному ураженні за умов SIR поліфенолами (куркуміноїдами, флавоноїдами та стильбеноїдами) та доводять доцільність подальшого доклінічного та клінічного дослідження куркуміну, епігалокатехіну-3-галату, кверцетину та ресвератролу як протекторів СЗ. This dissertation presents a novel conceptual synthesis and solution of the scientific problem aimed at revealing the mechanisms of the development of alcohol-induced damage to salivary glands (SG) under the lipopolysaccharide-induced systemic inflammatory response and providing the experimental substantiation for using polyphenols to correct the damage. The experiments were performed on 56 white Wistar male rats weighing 205 – 220 g. The methodology includes experimental techniques (alcohol damage modelling, LPS-induced SIR, therapeutic effect of polyphenols), enzyme immunoassay (determining the content of proinflammatory and anti-inflammatory cytokines in blood serum, acute-phase C- reactive protein, and the concentration of aquaporin 5 in the SG homogenate), biochemical methods (measuring the superoxide anion radical formation rate, the activity of NO-synthase and its isoforms, the concentration of peroxynitrite and S-nitrosothiols, secondary products of lipid peroxidation, the activity of superoxide dismutase, catalase and α-amylase in the NW homogenate), and statistical methods. The study has demonstrated the administration of alcohol under the LPS-induced SIR is accompanied with growing pro-inflammatory hypercytokinemia (the levels of tumor necrosis factor-α and interleukin-6 in the blood serum increases 1.9-fold and 2.3-fold, р<0.001) that is not compensated by the level of anti-inflammatory interleukin-10, as well as a significant increase in the content of C-reactive protein in the blood serum, which probably exceeds that under the separate administration of LPS and 40% ethanol. The results obtained have revealed the ethanol administration under LPS-induced SIR is accompanied by the more pronounced development of oxidative-nitrosative stress in the tissues of the submandibular SG compared to the groups exposed to the separate administration of LPS and 40% ethanol that is manifested by an increase in the production of the superoxide anion radical (by microsomal monooxygenases by 70.2%, by the mitochondrial respiratory chain – by 84.6%, by the phagocyte NADPH oxidase – by 74.1%, p<0.001), in the activity of the inducible isoform of NO-synthase by 160.0% (p<0.001), in the content of active nitrogen metabolites (peroxynitrite by 79.1% and S -nitrosothiols elevates by 58.7%, p<0.001), in the concentration of secondary products of lipid peroxidation, TBC-reactants, by 199.0% (p<0.001), and by the reduction of superoxide dismutase activity by 65.2% (p<0.001). Under these conditions, the α-amylase activity (by 34.8%, p<0.001) and the concentration of aquaporin 5 (by 64.7%, p<0.001) in the homogenate of the submandibular SGs are significantly inferior to the respective values in the groups exposed to the separate administration of LPS and the use of 40% ethanol. This study have provided sound grounds that the application of curcumin, epigallocatechin-3-gallate, quercetin, and resveratrol under the conditions of the combined administration of 40% ethanol and LPS significantly reduces the signs of the systemic inflammatory response (the concentration of pro-inflammatory cytokines in the blood significantly decreases, and namely, tumor necrosis factor-α lessens by 41.3, 27.6, 39.7 and 34.6%, respectively, interleukin-6 lowers by 51.2, 47.8, 55.2 and 58.3%, respectively, as well as C-reactive protein, an acute phase reactant, decreases by 32.1, 32.2, 32.0 and 30.4%, respectively, at the same time there is a significant increase in the concentration of interleukin-10, an antiinflammatory cytokine, in 3.21, 3.37, 3.85 and 2.83 times, respectively. The use of curcumin and bioflavonoids (epigallocatechin-3-gallate and quercetin) under the experimental conditions significantly restrains the development of oxidative-nitrosative stress in the tissues of the submandibular SG that is confirmed by a significant decrease in the production of the superoxide anion radical (by microsomal monooxygenases by 31.6, 29.1 and 36.3%, by the respiratory chain mitochondria by 36.8, 34.5, and 41.3%, and by the phagocyte NADPH oxidase by 38.6, 36.6, and 43.9%, respectively), the activity of the inducible isoform of NO synthase by 47.0, 38.3, and 52.0%, respectively, the concentration of active nitrogen metabolites (peroxynitrites by 35.6, 37.4, and 39.3 % and S-nitrosothiols by 34.5, 31.1, and 35.3%, respectively), and by restricting the production of secondary products of lipid peroxidation, TBC-reactive compounds, by 59.3, 55.7, and 67.0%, respectively. Under these conditions, the cNOS coupling index grows up by 73.8, 90.5, and 111.0%, antioxidant potential elevates by 50.6, 44.5, and 52.4%, superoxide dismutase activity increases in 2.87, 2.37, and 2.75 times, and catalase activity rises in 2.84, 2.30, and 2.84 times respectively; the indicators of the SG functional state also improve (the activity of α-amylase increases by 40.4, 38.2, and 34.1% and the aquaporin 5 concentration rises in 2.66, 2.61, and 2.55 times, respectively). The use of the a natural stilbene, resveratrol, under the combined administration of 40% ethanol and LPS effectively restrains the development of oxidative-nitrosative stress in the tissues of the submandibular SG that is confirmed by a significant decrease in the production of the superoxide anion radical by various sources (microsomal monooxygenases by 28.3%, the mitochondrial respiratory chain o by 33.0 %, by the phagocyte NADPHoxidase by 35.3%), the activity of the inducible isoform of NO-synthase by 39.7%, the concentration of active nitrogen metabolites (peroxynitrites by 36.8% and S-nitrosothiols by 42.0%), by the restrained formation of TBCreactive compounds by 48.4%. The administration of resveratrol under the experimental conditions significantly increases cNOS coupling index in 2.23 times, antioxidant potential by 39.2%, and the activity of superoxide dismutase and catalase in 2.5 and 2.23 times, respectively, the α-amylase activity by 40.3%, and aquaporin 5 concentration in 2.77 times. The obtained results provide more exact and detailed information on the mechanisms of alcohol damaging effect to salivary glands under systemic pathology, which is accompanied with the systemic inflammatory response. The results of the investigation substantiate the expediency of applying the pathogenetically based approach in the therapy of salivary glands affected with alcohol under the systemic inflammatory response. This study gives robust evidences to include polyphenols (curcuminoids, flavonoids and stilbenoids) in the above mentioned therapy and substantiate the expediency of further pre-clinical and clinical research of curcumin, epigallocatechin-3- gallate, quercetin and resveratrol as protectors for salivary glands. Description: Козаєва Р. Механізми алкоголь-індукованого ураження слинних залоз, модельованого на тлі системної запальної відповіді, та їхня корекція поліфенолами = The mechanisms of alcohol-induced damage to salivary glands under simulated systemic inflammatory response and their correction by polyphenols : дис. … д-ра філософії : спец. 222 «Медицина» / Р. Козаєва ; наук. керівник М. О. Клименко ; ЧНУ ім. Петра Могили. Миколаїв, 2023. 171 с.

Державна політика у сфері запобігання та протидії корупції : порівняння досвіду України та Азербайджанської республіки

2023-08-09T10:57:08Z

Title: Державна політика у сфері запобігання та протидії корупції : порівняння досвіду України та Азербайджанської республіки Authors: Абдуллаєв, В. А. Abstract: У дисертації сформульовано та вирішено наукове завдання державного управління, що полягає в обґрунтуванні теоретичних положень та розробці практичних рекомендацій щодо вдосконалення державної політики у сфері запобігання та протидії корупції, а також ефективного впровадження антикорупційних механізмів на основі порівняння досвіду України, Азербайджанської Республіки та найменш корумпованих країн світу. У першому розділі дисертаційної роботи “Теоретичні засади державної політики у сфері запобігання та протидії корупції”на основі систематизації науково-теоретичних засад державної політики у сфері запобігання та протидії корупції визначено змістовно-сутнісний базис об’єкта дослідження та, відповідно, розглянуто такі полікомпонентні поняття, як «корупція», «національна безпека України», «національні інтереси України», «загрози національній безпеці України», «державна політика у сфері запобігання та протидії корупції» («антикорупційна політика»), «антикорупційна стратегія», «інститути громадянського суспільства антикорупційної спрямованості». Визначено особливості формування державної політики у сфері запобігання та протидії корупції. Обґрунтовано, що для системного усунення корупції в Україні необхідна глибинна зміна структури й характеру державного управління, його переорієнтація з дозвільно-розпорядчо-контрольних функцій, що найбільше стимулюють виникнення корупційних відносин, до сервісного, обслуговуючого типу регулювання, головною метою якого є створення умов для3 всебічної реалізації прав і свобод громадян. Зазначено, що запобігання та протидію корупції необхідно розглядати не як вузько направлену в одній конкретній сфері життєдіяльності країни галузеву реформу, а як необхідність системно-комплексних інституційних змін, що мають видозмінити громадську свідомість. За результатами визначення ролі громадянського суспільства в запобіганні та протидії корупції встановлено, що підвищення рівня ефективності реалізації антикорупційної політики забезпечується лише за активної участі свідомої громадськості, що проявляється діяльністю інститутів громадянського суспільства, зокрема громадськими організаціями антикорупційного спрямування, і основуватися на комплексному застосуванні процедур такого характеру, як: попереджувальний, просвітницький, контролюючий та викривальницький. З метою формування ефективного механізму довгострокової взаємодії між громадськими організаціями антикорупційного спрямування та органами публічної влади обґрунтовано доцільність створення при органах публічної влади спеціалізованих підрозділів, що б безпосередньо співпрацювали з антикорупційними громадськими організаціями відносно мінімізації проявів корупції та об’єднували ресурсні можливості у реалізації заходів, спрямованих на профілактику та виявлення корупційних правопорушень. У другому розділі дисертаційної роботи “Порівняльний аналіз досвіду запобігання та протидії корупції” проаналізовано сучасний стан антикорупційної реформи України. Зазначено, що мають місце фрагментарний підхід та неузгодженості в реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії корупції. Констатовано, що ухвалення та реалізація Антикорупційної стратегії на 2021-2025 роки наближує досягнення стратегічних пріоритетів соціальноекономічного розвитку та взятих Україною міжнародних зобов'язань. Визначено найбільш ефективні антикорупційні заходи, конструктив яких покладено в основу антикорупційної стратегії сучасної України.4 Обґрунтовано доцільність створення онлайн-платформи моніторингу виконання Антикорупційної стратегії на 2021-2025 роки та комплексного оцінювання ефективності державної антикорупційної політики. Така платформа формує комунікативну основу для визначення рівня сприйняття корупції в державі та інтеграції проривних технологій та нових політичних і соціальних вимірів у процесний компонент публічного управління. За результатами дослідження досвіду реалізації антикорупційної політики в Азербайджанській Республіці виявлено, що ситуація із корупцією в Азербайджанській Республіці є вкрай неоднозначною й суперечливою. З одного боку, цим антисоціальним явищем пронизані всі види і рівні влади, з іншого – влада у межах реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії корупції вживає низку ефективних антикорупційних заходів, серед яких унікальна модель управління – державна структура «ASAN», що виступає антикорупційним брендом Азербайджанської Республіки, основними принципами якої є прозорість та комфортність надання публічних послуг з використанням сучасних інноваційних комунікативних технологій, поваги та етичної поведінки. Надано рекомендації стосовно можливостей обміну досвідом: 1) щодо зменшення рівня корупції в Азербайджані зосередити владою зусилля на: забезпеченні вільного простору для діяльності інститутів громадянського суспільства, захист свободи слова; активне залучення громадян до моніторингу державних витрат; забезпечення підзвітності та прозорості діяльності органів публічної влади; забезпечення вільного доступу до інформації; 2) щодо зменшення рівня корупції в Україні забезпечити реалізацію апробованих напрямів-заходів організаційно-правового характеру, а саме: активне забезпечення спільної інтеграції баз даних публічної адміністративної інформації та здійснення стовідсоткового процесу надання адміністративних послуг в електронному вигляді; ефективне налагодження та активне5 використання спрощених процедур застосування громадянами новітніх інформаційно-комунікаційних сервісних технологій. Розглянуто антикорупційний досвід Данії та Сінгапуру, як країн-лідерів, що ефективно провели антикорупційні реформи за різними моделями антикорупційної політики. Констатовано, що найбільш дієві інструменти, що довели ефективність свого впливу, такі: особиста свобода, свобода засобів масової інформації, відмова від недоторканності президента, депутатів, чиновників і суддів, реально працюючі принципи відкритості та гласності і вплив на суспільну свідомість. Акцентовано, що Данія і Сінгапур живуть за принципом нульової терпимості, нульової толерантності до корупції, і життя без корупції є національною ідеєю. Нульова терпимість до корупції в цьому випадку розглядається як політична технологія, що передбачає неприйняття корупції в будь-яких її формах і проявах. На основі розглянутого антикорупційного досвіду Данії і Сінгапуру зроблено висновок, що основними не деклараційними, а фактичновиконуваними антикорупційними принципами Азербайджану та України мають стати такі прозорість та відкритість влади; забезпечення законності в діяльності органів публічної влади; відповідальність і добропорядність державних посадових осіб і службовців. Як і у Данії та Сінгапурі, в Азербайджані та Україні основними превентивно-профілактичними та контрольними інструментами мають бути етичні кодекси, кодекси честі чиновників, спеціальні контрольнонаглядові органи у сфері етики, висока громадянська ініціатива, гласність і відкритість на рівні уряду. Обґрунтовано комплексний підхід до реалізації державної політики в сфері запобігання і протидії корупції, що спрямований на захист прав та законних інтересів громадян від деструктивного впливу корупції, шляхом трансформації репресивно-каральної та превентивної компонент антикорупційної політики у інтегративний системоутворюючий публічно-управлінський вплив на суспільнодержавні відносин.6 У третьому розділі дисертаційної роботи “Напрями державної політики у сфері запобігання та протидії корупції” окреслено шляхи активізації міжнародного співробітництва у боротьбі з корупцією в органах публічної влади, що спрямованні на усунення перешкод налагодженню і реалізації міжнародних контактів та підвищення міжнародного іміджу країни, а також передбачають реалізацію комплексу заходів з підвищення рівня демократизації процесу прийняття державно-управлінських рішень, де інтегруючою складовою виступає інституціалізація функціоналу експертної групи, що створена на рівні держави із залученням міжнародних фахівців, які спеціалізуються на аналізі ймовірних передумов виникнення проявів корупції в органах публічної влади. Наголошено, що неоднозначний тренд динаміки позицій у рейтингових дослідженнях Індексу сприйняття корупції Азербайджану та України зумовлює необхідність забезпечення комплексності у проведенні антикорупційних реформ, де підсилюючим чинником транспарентності заходів та системного координування виступав би потенціал незалежної спеціалізованої інституції міжнародного рівня. Обґрунтовано доцільність представлення міжнародній антикорупційній спільноті ініціативи щодо створення вузькоспеціалізованого міжнародного органу при Організації Об’єднаних Націй, що наділений функціоналом з розробки та реалізації превентивних антикорупційних заходів в органах публічної влади. Розкрито особливості формування і функціонування сучасно-актуальних механізмів запобігання та протидії. Представлено положення програмно-цільового підходу до формування комплексного механізму запобігання та протидії корупції, синергетичний вплив якого забезпечується дією інституційного, організаційно-правового, соціально-економічного, суспільно-громадянського, морально-психологічного, міжнародно-правового. Доведено, що державна політика у сфері запобігання та протидії корупції у програмно-цільовому вимірі має поєднувати три стратегічних блока антикорупційного впливу держави: Стратегія громадської свідомості; Стратегія застереження; Стратегія неминучого покарання.7 Обґрунтовано стратегічні вектори налагодження конструктивної взаємодії органів публічної влади та інститутів громадянського суспільства, що базуються на реалізації комплексу взаємопов’язаних між собою загальнодержавних заходів, серед яких найбільш значущими є такі: організація змістовно обґрунтованої і детально розробленої правової пропаганди у засобах масової інформації на всіх територіальних рівнях; забезпечення широкого доступу громадян до нормативно-правової інформації всіх її видів; розробка й законодавче закріплення новітньо-дієвих форм і способів реального інституційного залучення громадян в управлінську, охоронно-захисну та іншу діяльність держави; стимулювання набуття навичок і вмінь правомірної поведінки дітьми та підлітками з метою профілактики асоціальних дій та недопущення їх делінквентної поведінки у майбутньому; освоєння освітніх антикорупційних програм; здійснення громадського контролю за реалізацією заходів із запобігання та протидії корупції та проведення регулярного моніторингу цього тематичного напряму. Наголошено, що узгодженість і консолідація антикорупційних зусиль різних структур створює істотну синергію, яка може стати найважливішим чинником, здатним вплинути на скорочення рівня корупції в Україні та Азербайджанській Республіці. The dissertation formulates and solves the scientific task of public administration, which consists in substantiating theoretical provisions and developing practical recommendations for improving public policy in the field of preventing and countering corruption, as well as effective implementation of anti-corruption mechanisms based on a comparison of the experience of Ukraine, the Republic of Azerbaijan and the least corrupt countries of the world . In the first chapter of the dissertation work "Theoretical foundations of state policy in the field of prevention and counteraction of corruption" based on the systematization of the scientific and theoretical foundations of state policy in the field of prevention and counteraction of corruption, the content-substantial basis of the object of research is determined and, accordingly, the following multi-component concepts are considered, as "corruption", "national security of Ukraine", "national interests of Ukraine", "threats to the national security of Ukraine", "state policy in the field of prevention and counteraction of corruption" ("anti-corruption policy"), "anticorruption strategy", "civil society institutions anti-corruption focus". The features of the formation of state policy in the field of preventing and counteraction of corruption are determined. It has been substantiated that for the systemic elimination of corruption in Ukraine, a profound change in the structure and nature of public administration is necessary, its reorientation from permissiveadministrative-control functions, which most stimulate the emergence of corruption relations, to a service, servicing type of regulation, the main purpose of which is to create conditions for comprehensive implementation rights and freedoms of citizens It is noted that the prevention and counteraction of corruption should be considered not as a sectoral reform narrowly focused on one specific area of the country's life, but the need for systemic and complex institutional changes that should modify public consciousness. Based on the results of determining the role of civil society in preventing and counteraction of corruption, it has been established that an increase in the level of effectiveness of the implementation of anti-corruption policy is ensured only with the active participation of a conscious public, which is manifested by the activities of civil society institutions, in particular, anti-corruption public organizations, and be based on the integrated application of procedures for such character as: warning, enlightening, controlling and accusatory. In order to form an effective mechanism for long-term interaction between anticorruption public organizations and public authorities, the expediency of creating specialized units under public authorities directly cooperating with anti-corruption public organizations in minimizing manifestations of corruption and combining resource opportunities in the implementation of measures aimed at preventing and identifying corruption offenses. In the second section of the dissertation work "Comparative analysis of the experience of prevention and counteraction of corruption" the current state of the anticorruption reform in Ukraine is analyzed. It is noted that there is a fragmented approach and inconsistency in the implementation of state policy in the field of prevention and counteraction of corruption. It was stated that the adoption and implementation of the anti-corruption strategy for 2021-2025 brings the achievement of the strategic priorities of socio-economic development and the international obligations undertaken by Ukraine closer. The most effective anti-corruption measures are determined, the construct of which is the basis of the anti-corruption strategy of modern Ukraine. The expediency of creating an online platform for monitoring the implementation of the Anti-Corruption Strategy for 2021-2025 and a comprehensive assessment of the effectiveness of the state anti-corruption policy is substantiated. Such a platform forms a communicative basis for determining the level of perception of corruption in the state and integrating breakthrough technologies and new political and social dimensions into the process component of public administration. Based on the results of a study of the experience of implementing anti-corruption policy in the Republic of Azerbaijan, it was revealed that the situation with corruption in the Republic of Azerbaijan is extremely ambiguous and contradictory. On the one hand, this anti-social phenomenon permeates all types and levels of government, on the other hand, as part of the implementation of state policy in the field of preventing and combating corruption, the government takes a number of effective anti-corruption measures, including a unique management model - the state structure “ASAN”, which acts as an anti-corruption brand of Republic of Azerbaijan, the main principles of which are transparency and comfort in the provision of public services using modern innovative communication technologies, respect and moral behavior. Recommendations are given on opportunities to exchange experiences: 1) to reduce the level of corruption in Azerbaijan, focus the authorities' efforts on: providing free space for the activities of civil society institutions, protecting freedom of speech; active involvement of citizens in monitoring public spending; ensuring accountability and transparency in the activities of public authorities; ensuring free access to information; 2) regarding the reduction of the level of corruption in Ukraine, ensure the implementation of approved areas-measures of an organizational and legal nature, namely: active provision of joint integration of databases of public administrative information and implementation of a 100% process of providing administrative services in electronic form; effective establishment and active use of simplified procedures for the use by citizens of the latest information and communication service technologies. The anti-corruption experience of Denmark and Singapore as the leading countries that have effectively carried out anti-corruption reforms according to different models of anti-corruption policy is considered. It is stated that the most effective tools that have proven the effectiveness of their influence are: personal freedom, freedom of the media, renunciation of the immunity of the president, deputies, officials and judges, really working principles of openness and transparency and influence on public consciousness. It is emphasized that Denmark and Singapore live by the principle of zero leniency, zero tolerance for corruption and life without corruption is a national idea. Zero tolerance for corruption in this case is seen as a political development, involving the rejection of corruption in all its forms and manifestations. Based on the reviewed anti-corruption experience of Denmark and Singapore, it was concluded that the main not declarative, but actually implemented anti-corruption principles of Azerbaijan and Ukraine should be transparency and openness of power; ensuring the rule of law in the activities of public authorities; responsibility and integrity of public officials and employees As in Denmark and Singapore, in Azerbaijan and Ukraine, the main preventive and control instruments should be codes of ethics, codes of honor for officials, special control and supervisory bodies in the field of ethics, high civil initiative, openness and openness at the government level. A comprehensive approach to the implementation of state policy in the field of preventing and combating corruption is substantiated, aimed at protecting the rights and legitimate interests of citizens from the destructive influence of corruption by transforming the repressive-punitive and preventive component of anti-corruption policy into an integrative system-forming public-administrative influence on publicstate relations. The third chapter of the dissertation work "Directions of state policy in the field of prevention and counteraction of corruption" outlines ways to enhance international cooperation in the fight against corruption in public authorities, aimed at eliminating obstacles to establishing and implementing international contacts and improving the international image of the country, and also provide for the implementation of a complex measures to increase the level of democratization of the process of making public and administrative decisions, where the integrating component is the institutionalization of the functionality of the expert group, created at the state level with the involvement of international experts specializing in the analysis of possible prerequisites for the emergence of manifestations of corruption in public authorities. It was noted that the ambiguous trend in the dynamics of positions in the rating studies of the Corruption Perceptions Index of Azerbaijan and Ukraine necessitates the need to ensure comprehensiveness in the implementation of anti-corruption reforms, where the potential of an independent specialized institution of international level would act as an enhancing factor in the transparency of activities and systemic coordination. The expediency of presenting to the international anti-corruption community an initiative to create a highly specialized international body under the United Nations, endowed with the functionality of developing and implementing preventive anti-corruption measures in public authorities, is substantiated. The features of the formation and functioning of modern-actual mechanisms of prevention and counteraction are revealed. The provisions of the program-targeted approach to the formation of a comprehensive mechanism for preventing and combating corruption are presented, the synergistic influence of which is ensured by the action of social, economic, international legal, institutional, moral-psychological, organizational-legal, social and civil mechanisms for preventing and combating corruption. It is proved that the state policy in the field of preventing and combating corruption in the program-target dimension should combine three strategic blocks of the state's anti-corruption influence: Strategy of public consciousness; Reservation strategy; Strategy of inevitable punishment. The strategic vectors of establishing constructive interaction between public authorities and civil society institutions based on the implementation of a set of interrelated nationwide measures, among which the following are most significant, are substantiated: organization of substantive and detailed legal propaganda in the media at all territorial levels; ensuring wide access of citizens to regulatory and legal information of all its types; development and legislative consolidation of the latest effective forms and methods of real institutional involvement of citizens in the management, security and protection and other activities of the state; stimulating the acquisition of skills and abilities of lawful behavior by children and adolescents in order to prevent antisocial actions and prevent their delinquent behavior in the future; development of educational anti-corruption programs; implementation of public control over the implementation of measures to prevent and combat corruption and regular monitoring of this thematic area. It was noted that the coordination and consolidation of anti-corruption efforts of different structures creates significant synergy, which can become the most important factor that can influence the reduction of corruption in Ukraine and the Republic of Azerbaijan. Description: Абдуллаєв В. А. Державна політика у сфері запобігання та протидії корупції : порівняння досвіду України та Азербайджанської республіки = State policy in the field of preventing and counteraction of corruption : a comparison of the experience of Ukraine and the Republic of Azerbaijan : дис. … д-ра філософії : спец. 281 «Публічне управління та адміністрування», галузь знань 28 «Публічне управління та адміністрування» / В. А. Абдуллаєв ; наук. керівник Л. В. Антонова ; ЧНУ ім. Петра Могили. Миколаїв, 2023. 250 с.