Медіація як правовий інструмент захисту прав інтелектуальної власності

Abstract

У статті акцентовано увагу на історчній генезі становлення іституту медіації який бере початок у Стародавній Греції та мав назву "проксенія", коріння якого беруть свій першопочаток від слова "гостинність". Ідейний зміст цього інституту полягав у тому що окремі громадяни, сім'ї, племена та навіть держави заручалися підтримкою посередника під час проведення переговорів, з метою підтримки відносин та комунікації. Посередником виступала людина яка мала здоровий глузд, та вважалася довіреною особою і користувалася честю та повагою. Одним із його завдань було узгодження інтересів обох сторін. Підкреслено що головними осередками у впровадженні та застосуванні медіації у її сучасному стані були такі країни як США, Великобританія та Австралія. Показано що визначальною причиною розвитку медіації стала недовіра громадян до судової системи країн та бажання запровадження більш швидкого та економного способу розв'язання спорів. Зазначено що подальші кроки в застосуванні медіації були зроблені країнами ЄС, які хоча й почали свій розвиток в питанні застосування медіації пізніше, ніж США, Великобританія та Австралія але наразі є доволі просунутими в цій сфері та мають такі ж ознаки становлення медіації як інституту. Зроблено висновок що для України досвід цих країн у сфері застосування медіації, як способу захисту прав, у тому числі й прав інтелектуальної власності, є безцінним та допоможе створити власну ефективну систему застосування даної процедури. Яскравим прикладом ефективності медіації у вирішенні спорів можуть бути такі міжнародні організації, зокрема: Міжнародний інститут по запобіганню вирішенню конфліктів та Центр ВОІВ з арбітражу та посередництва. Автор наголошує що медіація є зручною процедурою врегулювання спору, але деякі категорії справ щодо прав інтелектуальної власності варто було б визначити, виключно лише для розв'язання в судовому порядку, адже рішення має мати обов'язковий характер, а угода юридичну силу виключно цивільно — правового договору. The article focuses on the historical genesis of the formation of the institution of mediation, which originated in Ancient Greece and was called "proxenia", the roots of which derive from the word "hospitality". The ideological content of this institute was that individual citizens, families, tribes and even states enlisted the support of a mediator during negotiations, in order to maintain relations and communication. The mediator was a person who had common sense and was considered a trusted person and enjoyed honor and respect. One of his tasks was to reconcile the interests of both parties. It is emphasized that the main centers in the introduction and use of mediation in its current state were such countries as the USA, Great Britain and Australia. It is shown that the determining reason for the development of mediation was the distrust of citizens in the judicial system of countries and the desire to introduce a faster and more economical way of resolving disputes. It is noted that further steps in the application of mediation were made by the EU countries, which, although they began their development in the application of mediation later than the USA, Great Britain and Australia, but are currently quite advanced in this area and have the same signs of the formation of mediation as an institution. It was concluded that for Ukraine, the experience of these countries in the field of mediation as a way of protecting rights, including intellectual property rights, is invaluable and will help to create its own effective system of applying this procedure. A vivid example of the effectiveness of mediation in resolving disputes can be the following international organizations, in particular: the International Institute for the Prevention of Conflict Resolution and the WIPO Center for Arbitration and Mediation. The author emphasizes that mediation is a convenient procedure for settling a dispute, but some categories of cases regarding intellectual property rights should be defined, exclusively for resolution in court, because the decision must be binding, and the agreement has legal force exclusively in the civil — legal sense contract.